Збережіть собі цей список і поділіться ним з іншими батьками — давайте разом дбати про безпеку своїх дітей!

Безпека дітей – одне з найголовніших питань, які турбують будь-якого батька. Якщо ви хочете бути впевнені, що ваша дитина не потрапить ні в яку небезпечну ситуацію, вам слід заздалегідь навчити дитину правилам поведінки, інформує Ukr.Media.

Поставте їй такі запитання. Не виключено, що відповіді дитини стануть для вас несподіванкою:

1. Що робити, якщо батьків немає вдома, а хтось намагається відкрити двері?

2. Чи візьмеш ти цукерку у незнайомої жінки?

3. Що робити, якщо з розетки пішов дим, а нікого з дорослих немає вдома?

4. Незнайомий дорослий просить тебе про допомогу. Допоможеш ти йому?

5. Що потрібно робити, якщо на тебе нападає зграя собак?

6. Чи ти підеш в гості до однолітка, з яким щойно познайомився?

7. Що робити, якщо ти відчув у будинку запах газу?

8. Якщо ти чекаєш ліфт і до тебе підійшли незнайомці, ти поїдеш з ними разом?

9. Що слід робити, якщо ти помітив, що за тобою стежать?

10. Кому можна відкривати двері, коли ти один вдома?

11. Що ти будеш робити, якщо незнайомець схопив тебе і не відпускає?

12. Як ти вчиниш, якщо загубишся в натовпі людей?

13. Що ти будеш робити, якщо опинишся на вулиці під час грози?

14. Що ти будеш робити, якщо хтось в інтернеті загрожує тобі або твоїм близьким?

15. Тебе покликали грати на замерзлу річку. Ти підеш?

16. Чи можна брати ліки з аптечки, коли батьків немає вдома?

А ось правильні відповіді:

1. Необхідно терміново зателефонувати батькам, а потім в міліцію (102) або службу порятунку (112). За цей час батьки зможуть попередити сусідів по телефону, і дитині нададуть допомогу.

2. У незнайомих людей брати їжу, іграшки та інші речі не можна ні в якому разі!

3. При виникненні пожежі або загрозі займання/витоку газу необхідно швидко залишити квартиру і набрати номер пожежної служби (101), служби порятунку (112) або служби газу (104). Самостійно гасити пожежу категорично забороняється!

4. Коли людина потребує допомоги, то в першу чергу звернеться до дорослих. Тому якщо якийсь незнайомець просить про допомогу, слід йому відповісти категоричною відмовою. Причому відповідати потрібно швидко і відразу ж йти.

5. У ситуаціях з тваринами головне – зберігати спокій і не провокувати їх на агресію. Можна відвернути собак з допомогою якого-небудь предмета типу шапки, парасольки і т. п. Потрібно поступово віддалятися, не зустрічаючись з собаками очима і, не обертаючись до них спиною.

6. Ходити в гості до малознайомих людей, навіть однолітків, не можна ні в якому разі.

7. Телефонуйте до служби порятунку (112) або служби газу (104). Навчіть дитину не соромитися і не панікувати – краще хибний виклик, ніж вибух.

8. На пропозицію зайти в ліфт з незнайомцями потрібно відповідати однозначним відмовою. Навчіть дитину в такій ситуації відповідати, що він чекає на батьків, які ось-ось підійдуть.

9. Потрібно зайти в людне місце (супермаркет, перукарню, кафе і т. д.) і вже звідти зателефонувати батькам і повідомити про стеження.

10. Чужим людям відкривати двері категорично забороняється! Це стосується будь-яких незнайомців, незалежно від статі і віку.

11. Потрібно якомога швидше привернути увагу людей. Можна кричати і битися. Також можна бити по машинах, які стоять поруч – можливо, спрацює сигналізація.

12. У такому разі слід зберігати спокій. У натовпі необхідно поступово зміщуватися до краю, але не намагатися йти проти людського потоку.

13. Слід знайти безпечне укриття. Це може бути найближчий магазин чи під’їзд. Потрібно триматися подалі від водойм, металоконструкцій і високих дерев.

14. Про загрози будь-якого характеру слід негайно повідомити батькам або поліції.

15. Кататися на замерзлому водоймищі без батьків категорично заборонено – винятків бути не може!

16. Щоб дитина усвідомлювала наслідки, їй слід роз’яснити небезпеку лікарських засобів. Брати аптечку і користуватися незнайомими ліками у відсутність батьків не можна.

Дізнайтеся про особливості дитячих дошкільних навчальних закладів у Німеччині, Італії, Іспанії, Великій Британії, Фінляндії, Ізраїлі та Швеції

Німеччина

У Німеччині малюкам необов’язково ходити до садочка і ясел. Але за бажанням відвідувати їх можуть усі дітки. Оплата залежить від доходу батьків. Для малозабезпечених сімей є пільги. Орієнтовна вартість ясел – 80 євро, дитсадків – 50.

Дитячі садки в Німеччині працюють до обіду. Але є такі, де дитину можна залишити на ніч.

Вартість обіду у садочку  становить 60-100 євро на місяць. Але можна давати дитині їжу з собою. Це обов’язково має бути здорове харчування. У садочках немає уроків. Вважається, що у малюків має бути дитинство, а знання вони отримають у школі. Тому тут діти співають, малюють, танцюють, ліплять. До того ж багато уваги приділяється спілкуванню. Тут розвивають комунікативні навички дітей, вчать їх знаходити вихід зі складних ситуацій, бути толерантними і співчувати іншим. У групах навчаються здорові дітки та малюки з особливими потребами. У Німеччині є таке поняття, як «дитяча стипендія». Від народження і до 18 років діти отримують гроші. А студенти – до 25 років. Сума сягає 190 євро на місяць.

Дитячі садки в Італії

В Італії діти йдуть до садочка після трьох років. До цього вони виховуються вдома батьками, бабусями, дідусями, тітками, сестрами та іншими родичами. Італійські садки поділяються на два типи: державні і приватні. Батьки здебільшого віддають перевагу державним, але відвідування їх коштує дорожче. Як і в Німеччині, вартість залежить від доходу сім’ї. Суми виходять дуже різні – від 4 до 400 євро на місяць. Харчування дитини в садочку оплачується окремо – 2-3 євро на день. Малюків забирають до 16:30. Але батьки можуть домовитися залишати дитину і до 18:30. Для цього потрібна  довідка з роботи і додатково сплатити приблизно 60 євро на рік. Влітку дитячі садки в Італії не працюють. Хіба що за додаткову плату (10 євро на день) дитина може ходити до садочка в липні і серпні. На уроках маленькі італійці  малюють, співають, танцюють. Також в програмі є і вивчення англійської мови.

Іспанія

В Іспанії діти починають відвідувати садок у 3 роки. Це необов’язково, але іноді, якщо дитина не ходить до садочка, батькам треба пояснювати причину в мерії. Обов’язкове відвідування дошкільного закладу починається з 6 років. Це перехідний етап – від останнього «класу» дитячого садка до початкової школи. Якщо батьки не віддали дитину на навчання в цьому віці, їх можуть притягнути до відповідальності. У дитячому садку в Іспанії діти 2-3 рази на день гуляють, 2 рази їдять. Решту часу відведено на заняття.

У дітях виховують толерантність і не сприймають конфлікти на класово-національному ґрунті. З 5 років дітей відправляють у табір. Маленьких – на одну ніч, а дітей старшого віку – на 2-3 дні.

Швеція

У Швеції дитячі садки також діляться на державні та приватні. Обидва типи платні. Вартість відвідування залежить від доходу сім’ї. Якщо батьки не можуть оплатити навчання в садку, кошти надає держава. Але в такому разі дитина перебуватиме там менше часу. У дитячих садках Швеції надаються пільги сім’ям із двома та більше дітьми. За навчання в садочку другого малюка і наступних дітей платить держава або батькам надають суттєву знижку. Тут роблять акцент на фізичний розвиток дітей. Вони багато займаються та грають на свіжому повітрі. Їм дозволяють бруднитися, лежати на землі, ходити по калюжах. Вважається, що брудна дитина – це щаслива дитина. Іноді діти навіть сплять на вулицях у спальних мішках. Так їм зміцнюють імунітет і прищеплюють любов до природи.

Фінляндія

У Фінляндії батьки здебільшого віддають дітей до громадських дитсадків. Якщо ж вони вибирають приватний садок, держава може взяти частину витрат на себе. Перш ніж дитина прийде до садочка, додому приходить вихователь, щоб скласти індивідуальний план розвитку й ознайомитися зі звичками, режимом та харчуванням малюка. У садку в дітей немає занять. Немає і обмежень: основне завдання – стежити, щоб дитина не нашкодила собі і навколишнім. Діти можуть спокійно лежати на землі або сидіти в калюжі. У садочки Фінляндії дітей беруть із 9 місяців. На одного вихователя тут залишають 4 дітей до трьох років або 7 після трирічного віку. Всього в групах по 21 дитині. Дитячі садки Фінляндії працюють з 6:15 до 17:00. На заняттях діти переважно співають, читають казки, готують концерти до свят.

Велика Британія

Державні садки у Великій Британії безкоштовні. У такі заклади батьки можуть віддати дитину з трьох років. Зазвичай залишати дитину в садочку можна до 15 годин на день. Ходити в такі дитячі садки можуть навіть діти, чиї батьки живуть у країні нелегально. Приватні садки у Великій Британії дуже дорогі. Діти можуть їсти те, що дають у садочку, або приносити їжу з собою. Це може бути і гамбургер, і шоколад. Денний сон в англійських дитячих садках не практикується. Але дитина може спати де завгодно – навіть в ігровій кімнаті.

Для англійців нежить, застуда і навіть невелика температура не перешкода – їхні діти і в такому стані відвідують дитсадок.

Ізраїль

Дитячі садки в Ізраїлі працюють 12 місяців на рік. Тільки наприкінці серпня є двотижневі канікули. Режим роботи дитячих закладів: із 7:00 до 17:00 з неділі по четвер і з 7:00 до 12:30 по п’ятницях. У групах навчається від 8 до 24 дітей. На одного вихователя залишають 9-10 малюків. До державних дитсадків можна приводити дитину з трьох років. Навчання там безкоштовне, але працюють вони до обіду, і їжу треба приносити з собою. Дітки можуть також відвідувати додаткові заняття з музики, ритміки, йоги, англійської мови та інші уроки за бажанням.

Ведуча відомого британського реаліті Суперняня Джо Фрост знається на вихованні дітей. До її порад прислухається безліч батьків. Чому ж варто навчитися, читайте далі

1. Похвала і винагорода

Не скупіться на добрі слова та любов. Дитині важливо чути, що ви нею задоволені. Можете навіть вигадати якусь систему заохочень, наприклад, давати дитині «зірку» за хорошу поведінку або за успіхи. Зірки можна клеїти на умовний «табель». Візуальне визнання успіхів дитини — чудовий стимул для неї поводитися краще.

2. Послідовність

«Не можна» має бути непорушним. Про заборони для дитини (взяття чужих речей, перегляд телевізору перед сном тощо) мають знати всі, хто піклується про дитину.

3. Режим

До нього людину потрібно привчати змалку, тоді її життя буде більш спланованим.

4. Встановлені межі

Дитина має чітко розуміти, що їй можна, а що ні. Межі дозволеного встановлюєте саме ви, а потім потрібно донести їх до дитини. Наприклад, ви дозволяєте їй бавитися в активні ігри, але битися – не можна, це призведе до покарання.

5. Дисципліна

Дисциплінарні покарання мають місце у вихованні дитини, але це повинні бути реальні дії, а не погрози.

6. Попередження

Це дуже важлива частина спілкування з дитиною, яка дозволяє їй відкоригувати свою поведінку. Якщо ваш нащадок не зверне увагу на попередження, тоді можна переходити до покарання.

7. Її величність Очевидність

Із дітьми чудово працюють банальні істини, викладені простою мовою: потрібно допомогти бабусі — поглянь, яка вона старенька, і як їй тяжко нести сумку; у мами болить голова, їй потрібно відпочити, тож поводьмо себе тихо, ми в родині піклуємося одне про одного.

8. Самовладання

Як би погано не поводився дитина, будьте стриманими. Говоріть спокійно і суворо, дотримуйтеся своїх слів, але не кричіть.

9. Відповідальність

Зважаючи на вік дитини, вигадуйте для неї домашні обов’язки. Так ви зміцнюєте в ній впевненість в собі та привчаєте до відповідальності. Певна річ, що дитина виконуватиме щось незграбно. Однак ваше завдання – повірити в неї, підбадьорити та похвалити.

10. Право на відпочинок

Бажання багатогранно розвивати свою дитину чудове. Але пам’ятайте, вона, як і ви, хоче відпочинку. У колооберті різних занять давайте їй таум-аут.

Можно прочитать много книг о включенном родительское, эмпатии, раннем развитии и так далее, но в каждой отдельной семье все равно будут работать только свои правила и примеры. The Village рассматривает детско-родительские отношения с двух сторон одновременно: мама Марина вспоминает, как она воспитывала детей, а дочь Яна рассказывает, что из этого получилось

Весной 2017 года я узнала, что жду ребенка, и, как ответственная будущая мать, скупила все популярные книги о воспитании. В них было много интересных наблюдений, но одна мысль не давала мне покоя: где они, те счастливые, гармоничные люди, которые были воспитаны по этим методикам? Почему психологи выступают с лекциями о них, а сами они молчат? Так появилась эта история — наш с мамой эксперимент и попытка посмотреть на один и тот же воспитательный процесс с двух сторон — глазами родителя и его ребенка.

МАРИНА (МАМА):

К моменту рождения дочки я уже совершенно точно знала, что я человек, абсолютно не способный выстраивать иерархические отношения, не авторитарный. Поэтому, как только дочь достигла возраста, когда смогла говорить, слушать и понимать (а научилась она этому почти одновременно и довольно рано, годам к трем), я с облегчением перестала включать взрослого и начала растить себе друга. Я чувствовала, что ей это тоже нравится и что она дорожит таким отношением к себе — и чем старше становится, тем больше. Это работало надежней любых строгостей и запретов.

ЯНА (ДОЧЬ):

Я никогда не воспринимала родителей как людей, от которых нужно что-то скрывать. В моем духе было с энтузиазмом рассказать за ужином о каких-то наших детских приключениях, даже если это были пропущенные уроки или вылазка на заброшенную стройку. Друзья меня не понимали: «С ума сошла, это же родители, они же тебе все запретят». В детстве я не воспринимала отсутствие запретов и наказаний в нашей семье как какое-то особенное благо, я вообще об этом не думала. Я просто знала: мои папа и мама ничего не запрещают друг другу, логично, что не запрещают и мне — мы же одна семья. Я не делила нас с позиции «взрослый/ребенок».

Приоритеты

МАРИНА:

В моем собственном детстве особенным удовольствием было наличие почти неограниченного свободного времени. Я вволю заполняла свой досуг играми, фантазиями, книгами, прогулками, рисованием, общением с подружками — столько, сколько хотелось, пока не надоест. Конечно, мне хотелось того же самого и для своих детей. У нас была возможность не отдавать их в детский сад, поэтому они свободно располагали пространством каждого дня. Я лишь слегка структурировала это пространство, подбрасывая им время от времени темы и идеи для занятий, когда их собственная фантазия выдыхалась.

На самом деле такой тип воспитания подходит далеко не всем. Некоторым детям нужно гораздо больше и дисциплины, и внешней организации. Но в том и дело, что самое важное — исходить не из общих принципов, а вглядываться каждый раз именно в этого, конкретного ребенка, и стараться понять, что подойдет (или совсем не подойдет) именно ему.

ЯНА:

До сих пор считаю, что наш мозг способен на чудеса креатива, когда нет стресса от расписания, которому надо следовать, и можно сколько угодно наслаждаться моментом и не спешить. Я никогда не ходила в кружки и, возможно, действительно упустила какие-то возможности. Зато мы с друзьями выпускали свой журнал, ставили спектакли, строили дома из картона — у меня было полно времени на то, чтобы залипать на том, что мне интересно. Сейчас мне 30 лет, и я по-прежнему стараюсь так жить: реже обновлять рабочую почту в течение дня, больше наблюдать и давать своей голове в комфортном режиме искать решения самой.

Наказания

МАРИНА:

Мне казалась унизительной сама идея наказаний, даже слово всегда казалось отвратительным. Конечно, иногда возникала необходимость донести до дочкиного сознания неотвратимость последствий какой-то глупости или безответственности. Но это была не кара, а скорее демонстрация причинно-следственной связи между поступком и возникающими после него неприятностями.

ЯНА:

Когда я делала какую-нибудь очевидную глупость, родители настолько искренне изумлялись, как будто это сделал их коллега или друг семьи, а не четырех-, семи-, десятилетний ребенок. Я смущалась и старалась не повторять. Если же в результате моей собственной глупости происходило что-то неприятное (например, я ссорилась с кем-то из друзей или опаздывала на важное мероприятие), родители, наоборот, могли пожалеть и поддержать. Мне кажется, это справедливо. Странно читать нотации человеку, даже маленькому, когда он уже и сам все понял.

Общие интересы

МАРИНА:

Когда дочери исполнилось три года, единственным способом уложить ее спать было обещание почитать перед сном. Так была заложена традиция вечерних чтений вслух, которая продолжалась до ее 14 лет — просто потому, что нам обеим это нравилось. В эти вечерние часы мы могли остаться вдвоем и вместе переживать все эмоции от самых разных, но всегда самых лучших книг, иногда огорчаясь почти до слез, иногда до слез смеясь, порой вообще забывая о книжке, обсуждая реальную жизнь. Не думаю, что наше взаимопонимание возникло только благодаря этим вечерам, но значили они для нас обеих действительно очень много.

ЯНА:

Я обожала эти вечера. В любом возрасте, с любыми книгами это было особенное время. Мама не делала скидок и читала мне в основном то, что хотелось читать ей самой: Достоевский, Гоголь, Лев Толстой, Вальтер Скотт, Агата Кристи, Акунин.

Границы

МАРИНА:

Еще в глубоком дочкином детстве меня тревожило, как я буду воспринимать ее взросление и появление друзей, которые неизбежно станут для нее важнее и ближе, чем семья. Я боялась своих возможных реакций на это: вдруг я стану ревновать ее, удерживать дома лишний раз, пытаться все контролировать. Мы ведь долгое время были с ней почти неразлучны. Но уже с ее первого класса я с облегчением (и удивлением) обнаружила, что отпускаю ее во все возрастающую самостоятельность не просто без тяжких переживаний, а почти радостно. Было так интересно наблюдать, как этот маленький человек начинает жить своей жизнью, как справляется с трудностями, как проявляет себя и как на глазах формируется личность, совершенно не похожая на меня.

ЯНА:

Помню показательный случай: мне 14 лет, я, как многие подростки, считаю, что никто меня не понимает, пишу печальные стихи, ношу черные балахоны. Как-то раз показываю маме с серьезным лицом свое новое стихотворение, я до сих пор помню:

Ночные птицы, ром, тревога

И тени мыслей у лица.

Жизнь — предзакатная дорога

До беспросветного конца.

Мама хохочет, ох уж, говорит, Яна, твои формулировки — это что-то, ты ром хоть пробовала? И я вижу, что она видит, что это игра. И мне приятно, что не надо ничего объяснять. Сложнее было, когда эти же стихи нашла моя бабушка. После этого мы весь вечер разговаривали о подростковых суицидах. Я благодарна родителям за то, что они не лезли в душу, не подыгрывали и в то же время по-своему уважали, а иногда и разделяли мои чудачества.

Тогда и сейчас

МАРИНА:

Я не возьмусь судить, в какой мере мы все действительно вышли из своего детства. Но по крайней мере в начале взрослой жизни очень многое определяется тем, в каких условиях проходит наше формирование и что мы успели — или, наоборот, не успели и не смогли — вынести из жизни в родительской семье.

Как мне кажется, больше всего повезло тем, у кого еще в детстве сформировалась высокая самооценка — этим людям не приходится тратить молодость на борьбу с комплексами. Повезло и тем, кто рано научился слышать себя и понимать свои подлинные чувства и потребности — такой человек не будет годами обслуживать чужие ожидания. И, конечно, очень важно как можно раньше научиться слышать и понимать других людей и уметь выстраивать с ними глубокие и долговременные отношения.

У того, кто это умеет, наверняка появятся и верные друзья, и замечательная семья, и с работой, скорее всего, тоже будет все в порядке.

ЯНА:

По-моему, только став взрослым, можешь понять окончательно, счастливое у тебя было детство или нет. Не только по настроению своих воспоминаний, но и по тому, насколько тебе легко в твоем настоящем — выражать себя, принимать решения, создавать семью, строить карьеру. Чем больше от тебя изначального, настоящего остается в тебе, тем тебе легче и интереснее жить — я думаю так. Мне сказочно повезло дважды: первый раз — когда мои родители сохранили во мне внутреннего ребенка, воспитанием не меняя его, а помогая ему адаптироваться к реальности; и второй раз — когда оказалось, что людям, внутри которых живут счастливые дети, парадоксальным образом, гораздо проще быть счастливыми и успешными в мире взрослых.

Организаторы показали, как будет выглядеть новогодний городок в центре Киева

В этом году темой новогоднего городка в центре Киева станут работы известной украинской художницы Марии Примаченко. А главную елку столицы хотят стилизовать под северное сияние.

Об этом 44.ua сообщил создатель проекта Folk Ukraine Игорь Добруцкий, который уже третью зиму организовывает на Софийской площади рождественский городок.

По его словам, в этом году ярмарка будет одновременно проходить на Софийской площади, Владимирском проезде, Контрактовой площади и на ул. Сагайдачного.

«Темой главной елки будет северное сияние, а новогодний городок будет оформлен в стиле картин украинской художницы Марии Примаченко. В следующем году ей будет 110 лет со дня рождения. Поэтому мы решили посвятить художнице все оформление, световые фигуры, а также игрушки на елке», - сказал Добруцкий.

На проведение новогодних праздников на всех локациях планируют найти около 37 млн. спонсорских гривен.

В честь дня рождения мужа Андрея Кончаловского Юлия Высоцкая засыпала сеть его снимками

После семейной трагедии, которая случилось с Юлией Высоцкой и ее мужем в 2013 году, они наотрез оказываются комментировать свою семейную жизнь в прессе. Супруги не высказываются о состоянии их дочери Маши, которая попала в аварию, скрывают от прессы сына Петра, а ведущая даже надолго пропала из социальных сетей, удалив все страницы в интернете. Сейчас Юлия все же вернулась в Instagram, но чаще в ее блоге можно увидеть фотографии рабочего процесса, съемок и фотосессий. И лишь иногда она публикует фото со своим мужем Андреем Кончаловским, особенно, если речь идет о важных датах.

Так, 20 августа режиссеру исполнилось 80 лет, и в этот день Юлия буквально засыпала свою страницу общими фотографиями с мужем. Трогательные фото, на которых супруги не скрывают нежных чувств друг к другу, умилили фанатов и вмиг собрали множество лайков.

«Сегодня особенный день. Сегодня День Рождения Моего Мужчины!» — написала Юлия, добавив хэштег "сегодня первый день новой жизни", заинтриговав фанатов.

Фото: Instagram Юлии Высоцкой

Отец - молодец! Популярный актер Эдди Мерфи идет на рекорд: его подруга, австралийская модель Пейдж Батчер, готовится снова стать матерью. Для девушки это будет второй ребенок, а для 57-летнего Эдди уже десятый!

Эдди и Пейдж воспитывают общую дочь Иззи Уну, которая появилась на свет в одной из клиник Лос-Анджелеса в 2016 году. В начале августа папарацци удалось сфотографировать Пейдж и Иззи во время прогулки, тогда девушка всячески старалась прикрыть живот пакетом. Однако на днях фотографам снова удалось заснять возлюбленную актера в Лос-Анджелесе, и ее округлившиеся формы не оставили никаких сомнений: 39-летняя Пейдж Батчер в скором времени станет матерью во второй раз.

Пейдж и Иззи Уна в начале августа

Пейдж Батчер

Помимо двухлетней Иззи Уны, Эдди Мерфи уже воспитывает пятерых детей от экс-супруги Николь Мерфи и еще троих от разных подруг, в том числе дочь Энджел Айрис от солистки Spice Girls Мел Би.

Мелани с маленькой Энджел

Через два года всех школьников проверят на знание математики: тестирование по этому предмету станет обязательным. Об этом сообщили Министерство образования и науки Украины

Причина этого решения - плохие результаты нынешнего ВНО и неутешительная динамика последних лет.

В МОН признали, что Украина отстает в методиках преподавания математики. В этом году почти половина выпускников школ на тестировании по математике не смогла решить задачу за 8-й класс. 10% участников ВНО вообще не преодолели проходной барьер. Математика стала наименее успешным предметом в ВНО-2018.

В ведомстве заявили, что с осени заставят учителей давать ученикам лучшие знания по математике и ужесточат требования к квалификации учителей.

Об образовании, «Гимназии А+» (см. часть 1 «Обзор»), подходе к обучению, коллективе и конечно юных Академиках мы поговорили с Татьяной Курмаз, генеральным директором сети образовательных учебных заведений европейского уровня «А +»

Татьяна, расскажите, пожалуйста, о проекте «Гимназия А+»

«Гимназия А+» это естественное продолжение образовательного проекта «Академия современного образования», который функционирует уже больше пяти лет. Проект создавался не в одно мгновение и даже не в течение одного года.

Уже имея на тот момент успешно развивающийся детский сад и начальную школу, большой блок внешкольной занятости, мы не планировали старшую школу, а искали школу-партнера, куда могли бы перейти наши выпускники.

Наша образовательная философия заметно отличалась от других учебных заведений и поэтому в свой адрес мы постоянно слышали вопросы: «Куда вы дальше отправите детей, которых вы вырастили такими - креативными и творческими? Куда им идти далее?». И так со временем появилась мысль, что нам всё же необходимо иметь полный цикл обучения, так как фитбек от родителей, чьи дети уже поступили в другие школы для продолжения учебы, был не радостным.

Но одной мысли было мало. Надо было иметь свою концепцию среднего образования.  В течение нескольких лет, мы детально изучали опыт зарубежных школ, анализировали, какие современные тенденции присутствуют в педагогике.

Украинскую систему образования  сейчас «штормит», она пытается найти свой путь. То есть если раньше была полностью авторитарная школа, идеологизированная, не признающая личности, скажем так, то сейчас родители, как бы в знак протеста, вообще другую крайность выбирают – альтернативную школу.

Я постоянно вынашивала мысль о том, что надо все правильно соединить. В нашей системе было очень много хорошего, поэтому, правильно соединив, убрав из нашей педагогики «налет» вот этой идеологии авторитаризма, уравниловки, зажатости в критериях, количестве часов, и еще много других моментов,  объединив с опытом зарубежных школ, предоставив свободу каждой школе и каждому педагогу в рамках этой школы, может получиться что-то абсолютно новое.

И вот с такими идеями мы начали писать свою концепцию школы. Она в какой-то степени является коммерческой тайной, мы не рассказываем подробно, как это организовано. Скажу только, что мы тратим массу сил на мотивацию, на формирование у детей целостной картины мира, учим их много работать над собой. Когда все это выстроилось в правильное понимание, мы встретились с инвестором. И нас услышали, предоставив нам возможность построить эту школу, за что мы безумно благодарны. Я безмерно уважаю людей, которые готовы отдавать, вкладывать средства в такие правильные вещи.

Масштаб и подход к самому помещению и территории проекта впечатляет. Сколько квадратов у вас получилось?

Здесь больше  9 тыс.кв.м, но ведь главной задачей было не наштамповать стандартные помещения, а спланировать учебное пространство таким образом, чтобы оно, с одной стороны, способствовало учебному процессу, а с другой — предоставляло ребенку свободу, чтобы школа не давила. И, безусловно — чтобы оно было максимально моделируемым для любых видов занятий, обучения, деятельности детей.

Поэтому здесь вы увидите много нестандартных классов, локаций, не являющихся обязательными в обычной школе. То есть они были придуманы, и я очень рада, что нам дали возможность их построить.

Сколько учеников «Гимназия А+» примет в этом году?

В текущем году здесь будет учиться 260 деток — наш первый набор. Вообще школа рассчитана на 600 детей. Постепенно подрастая они заполнят и даже «переполнят» ее.

Есть какая-то фишка, которой Вы особо гордитесь в интерьере школе?

Если говорить именно о здании, то основная фишка — это, конечно же, наши необычные рекреации, вы их увидите. Их по несколько на каждом этаже, и, хотя здание сделано в правильных выдержанных тонах, эти рекреации являются яркими пятнами, что, несомненно, впечатляет. Мы предложили нашим ученикам придумать им названия. Они назвали их в честь различных интересных мест на земле, например есть Ибица и Гоа, зато теперь у них есть возможность договариваться, где они встретятся на переменке. Эти рекреации оборудованы удобной для детей моделируемой мебелью, USB-зарядками и всем необходимым для комфорта.

Еще одной важной зоной, которой я горжусь как педагог – это наша учительская, которая представляет собой 250 кв м открытого рабочего пространства с зоной отдыха и фуд-корта.

Лекционный зал, универсальные студии, библиотека – я не могу сказать, что мне что-то нравится больше или меньше. Ведь это реализация наших идей.

Ученики каких классов будут учиться в гимназии?

Сама гимназия включает учеников с 5-го по 12-й класс, но в здании учатся также детки с 3-го класса, потому что мы находимся в одном комплексе с нашей начальной школой. Запрос на начальную школу, конечно, колоссальный, в этом  году мы приняли деток в пять первых классов и именно новое здание позволило нам это сделать. Первые и вторые классы мы оставили в корпусе Академии, а с 3-го класса детки находятся в здании гимназии. Мы специально отдельно строили блок начальной школы. Он несколько зонирован и внутри имеет свои, соответствующие возрасту, зоны отдыха, игр для детей.

Особый акцент хочу сделать на спортивной инфраструктуре. Наша концепция строится на неразрывном треугольнике Знания — Творчество — Спорт. Ни одну из этих составляющих нельзя убрать из образовательной концепции.

Как Вы относитесь к альтернативным школам, которые открывают на каждом углу и все кому не лень?

Я, к сожалению, не сторонник альтернативного образования, а также не сторонник «лозунгов», мол, ребенок сам выберет, что учить, ребенок потом поймет, и в 8 классе вспомнит, что ему нужен украинский язык. Зачастую я привожу такой пример: для того чтобы вырастить зерно ореха, скорлупа ему нужна. Поэтому от нас, взрослых, все равно необходимо определенное ведение процесса. Следовательно, альтернативное — однозначно нет. Это сугубо мое личное мнение и касается оно именно массового образования. Без сомнения есть дети, которым оно подходит и даже показано. В нашем случае это скорее, так называемое «авторское» образование.

Сколько преподавателей у вас работает?

Коллектив достаточно большой, с учетом начальной школой (ведь очень много пересекающихся процессов) и академии — более 200 педагогов. Достаточно много молодых талантливых тьюторов, кураторов. Мы вводим систему, когда в каждом классе есть дополнительно тьютор, сопровождающий ребенка и ведущий его индивидуальную образовательную траекторию. То есть он является связующим звеном между школой, родителями и ребенком — посредником, отстаивающим права ребенка.

Все родители, запасаясь успокоительными, ждут 1 сентября и домашних заданий. Часто ли, учитывая ваш подход к образованию, необходимо «вмешиваться» родителям в этот процесс?

Наша школа полного дня. Я категорически против (и как мама, и как педагог), чтобы учить уроки дома с ребенком. Все мы знаем, в какой нервный процесс это превращается. И не потому что плохие родители, а потому что это естественная реакция уставшего родителя после рабочего дня  - и  это одна сторона вопроса. Вторая же — когда родители уже сами неправильно объясняют, сбивая с толку ребенка. Мы от этого процесса полностью оградили родителей, и учебный день организован таким образом, что после уроков (включая прогулку, спортивные занятия) у детей есть возможность выучить уроки, поработать над какими-то проектами. Им гораздо комфортней учить домашнее задание не в обществе бабушки, а вместе со своими одноклассниками.

В нынешнем году данная система частично опробована, и мы увидели отличный результат. У детей появляется взаимопомощь, они начинают друг другу объяснять. А знаете ведь простую истину: рассказал другому — понял сам. Это работает.

Кроме этого, мы сделали целый спектр дополнительных студий, которые ребенок может выбрать. При этом он и сам выбирает, и по рекомендации тьютора, если ребенок проявляет какие-то способности. Занятый ребенок не будет искать «приключений».

У вас есть инклюзивные классы?

У нас инклюзивных классов нет, но у нас есть детки с инклюзией, скажем так. Они у нас уже год отучились. Перед тем как приглашать такого ребенка к нам на обучение, мы собираем класс, спрашиваем у детей, которые в нем учатся – готовы ли они, потому что это должно быть и их решение, для того, чтобы такого ребенка правильно восприняли. Мы объясняем, подводим их к этой необходимости. Благо сейчас уже общество обращает на это внимание, и наши дети более правильно к этому относятся. Хотя еще несколько лет назад я сталкивалась с тем, что не столько дети, сколько родители, были против. Поэтому, когда у нас появилось несколько таких деток, то ребята их приняли прекрасно: они помогают, поддерживают, и дискомфорт не ощущается ни с одной стороны. Но делать полностью инклюзивные классы — это тоже неправильно.

Какая стоимость обучения в год?

В первую очередь отмечу, что мы находимся в средней ценовой категории, относительно большинства частных школ Киева. Мы предоставляем возможность получить достойную образовательную услугу за вполне померные деньги. Речь не всегда идет о прибыли, проект остается в большей степени меценатским, я бы сказала.

Сколько лет начальной школе и сколько там учеников вы примите в этом учебном году?

Начальной школе 5 лет, учеников — 325. Желающих действительно много — в прошлом году было 5 человек на место. Но в прошлом году был набор только 3-х первых классов. В этом году в силу того, что появилась дополнительная локация, у нас 5 первых классов, и конкурс уже был 2 человека на место.

200 педагогов, 600 учеников и еще их родители. И каждый хочет вашего внимания. Вы лично с каждым родителем беседуете при поступлении в гимназию?

Я знакомлюсь со всеми семьями лично. Общаясь с родителями, мне важно понимать, что у нас с ними одно видение, что мы идем к одной цели, я всегда прошу определиться - подходим ли мы им. Вот с этого начинается наше знакомство. Потому что, если мы не подходим родителям и их требованиям в первую очередь, если они будут нервничать в течение всех лет обучения с нами, то пользы от этого ребенку точно не будет.

Я благодарна Вам за разговор. Напоследок ваше пожелание читателям Alwaysbusymama.

Я хочу пожелать нашим родителям  слышать своих детей, верить в своего ребенка, при этом не перегибая в сторону вседозволенности или какой-то анархии. На самом деле, от родителей сейчас требуется гораздо больше, скажем так, разума и мудрости, чем раньше. Я искренне верю, что со временем подавляющее большинство людей поймет, что инвестиции в обучение детей одни из самых важных и правильных. И, если мы говорим об образовании, то выбирая школу для своего ребенка, выбирайте то заведение, которому вы будете доверять. Если вы доверяете школе, то все у вас получится.

Ні, у них не тече слина, немає страху води та інших клінічних проявів сказу. Вони не кидаються на викладачів і не кусають їх. (Можливо, прецеденти і були, але нам про це невідомо). Вони просто отруюють життя – насамперед учителям, нерідко – іншим батькам, а подекуди – й власним дітям

«Скажені» батьки існують у будь-які часи та в будь-якому класі. Це явище невмируще. Уникнути його неможливо, ігнорувати – небезпечно, боротися – марно. Вони були, є і будуть. З ними просто треба змиритися – як із фінансовою кризою, кепською погодою чи недосконалістю цього світу.

Вони відрізняються від інших навіть візуально. Є щось таке в їхніх очах… Якийсь нездоровий вогник… або ледь вловима тінь – залежно від типу «оскаженіння». Досвідченому вчителеві розпізнати таких батьків неважко – навіть на першій зустрічі ще до того, як вони відкриють рота і розпочнуть монолог.

А ось недосвідчені, поставши перед таким явищем, іноді самі божеволіють від тієї кількості «откритій чудних», що їм готує перше класне керівництво. Спираючись на власні споcтереження і розповіді самих педагогів, спробуємо визначити десять найпоширеніших типів «скажених» чи то «божевільних» батьків.

Ця класифікація є суто суб’єктивною і не претендує на істину в останній інстанції.

«Перфекціоністи»

По-іншому їх можна назвати «батьками вундеркіндів». Вони або щиро вважають своїх дітей геніальними, або намагаються їх такими зробити. Не зупиняючись ні перед чим. Їхня дитина має бути найкращою, найпершою та найуспішнішою. Вони справді докладають до цього нелюдських зусиль, займаються самі, наймають репетиторів, щоразу  більше навантажуючи ту нещасну дитину.

Якщо в 2-му класі, скажімо, факультативно викладають китайську мову, основи вищої математики та філософію буддизму – дитина все це обов’язково відвідуватиме, не маючи часу на елементарний відпочинок.

Водночас будь-який неуспіх свого чада такі батьки сприймають як особисту драму і звинувачують у цьому… правильно, вчителя. Це він прискіпується до дитини або некоректно формулює завдання.

Розмовляти з такими батьками треба лише мовою фактів, пояснюючи, за якими критеріями виставляються оцінки.

«Самоусуванці»

Це батьки, які, віддавши дитину до школи, «вмивають руки». Тобто самоусуваються від будь-якого виховного процесу, щиро вважаючи, що їхня функція полягає лише в тому, щоб нагодувати і вдягти нащадка. Решту має робити школа.

Цю позицію ще можна так-сяк зрозуміти, коли батьки справді зранку до вечора працюють і бачать дитину лише сплячою. Хоча в такому разі нормальні люди, як правило, вдаються або до допомоги бабусь-дідусів, або наймають гувернантку.

Але частіше буває так, що батьки не надто обтяжені роботою і просто не хочуть заморочуватися, бо дуже зайняті собою. Перекладаючи свої обов’язки і відповідальність на школу, вони, втім, дуже обурюються, коли школа з цією почесною місією не справляється.

Такі перевихованню не підлягають, бо абсолютно впевнені у своїй правоті.

«Прохачі»

Іншими словами, «квочки». У м’якій формі вимагають від учителя особливої уваги до своєї дитини, таким чином ставлячи його у скрутне становище. З одного боку, вчителеві незручно відмовити таким батькам. З іншого – він фізично не може бути нянькою для однієї дитини: дивитися, щоб вона поїла, щоб перебувала в гарному настрої, щоб її ніхто, не дай Боже, не образив – словом, витирати шмарклі.

Не треба ще й забувати, що коли вчитель надто виділяє одного учня, на нього одразу вішається бирка любимчика – з відповідним ставленням однокласників. Тобто якщо викладач іде на поводу в батьків і намагається створити для «ніжної квіточки» тепличні умови, діти в такі ігри не гратимуть.

У результаті на школяра обрушується лавина негативу від однокласників, а винним залишається, певна річ, учитель.

«Терористи»

На відміну від «прохачів», «терористи» відкрито пресингують учителів і постійно «виховують» їх, звинувачуючи в поганому ставленні до своєї дитини: «ви підвищили голос, ви занизили оцінку, ви взагалі кепсько ставитесь до дитини». Вони постійно чимось невдоволені й за кожної нагоди це невдоволення озвучують.

Після такого терору тепле ставлення до дитини – річ проблематична. Тож, коли вона закінчує школу, весь педколектив зітхає з полегшенням. Якщо розглядати «терористів» із погляду психології, то тут є величезна потреба привернення уваги до власної персони. Як правило, до дитини це не має жодного стосунку. Основне – щоб прозвучало їхнє неповторне «я».

Дитина в такій ситуації засіб, за допомогою якого батьки демонструють усьому світові свою зіркову унікальність.

«Скандалісти»

Вони до школи ходять нечасто, але вчителям надовго вистачає цих візитів. Це той випадок, про який кажуть: раз, та гаразд. Як правило, це неврівноважені люди, які відвідують школу лишень для того, щоб захистити крихітку від лихого вчителя, на якого вона вдома наскаржилась.

У кращому разі, вони просто влаштовують грандіозний скандал, у гіршому – обкладають брудною лайкою, в найгіршому (дякувати Богові, це буває рідко) – можуть навіть вдатися до побиття.

Але, хоч це і дивно, саме з такими надто емоційними батьками найлегше порозумітися. Для цього лише треба дати їм випустити пару, а потім украй доброзичливо і спокійно розповісти, як було насправді.

І брутальне «дитя природи», яке щойно грюкало кулаком по столу, через півгодини щиро проситиме вибачення за себе і непутящого нащадка, який, виявляється, ввів в оману надто довірливих батьків.

«Насильники»

Не лякайтеся, назва, звісно, умовна. Йдеться про насильницькі методи виховання. Полягають вони у тому, що, дізнавшись про будь-яку провину учня (двійка, бійка, неуважність на уроках, бешкетування на перервах), батьки з виховною метою б’ють дитину смертним боєм.

Знаючи про такі особливості виховання в окремо взятій сім’ї, вчитель намагається, як може, захистити дитину – приховуючи від батьків небезпечну правду.

«Коли, забираючи сина зі школи, батько бачив сліди якоїсь провини, – пише в листі вчителька молодших класів, – він залізним голосом говорив: «Вдома ти будеш покараний». У мене було таке відчуття, що битимуть мене.

Оскільки спроби говорити про неприпустимість такого методу провалились, вчителям залишається лише прикривати дитину брехнею. На запитання про успіхи і поведінку незмінно бадьоро відповідати, що «все добре, проблем немає».

«Садомазохісти»

Є серед батьків і такі. Вони свідомо принижують своїх дітей, розповідаючи всім навколо, які вони погані й бездарні. Чи то справді недооцінюючи їх, чи то, піддаючись власному комплексу неповноцінності (можливо, їх теж у дитинстві недолюбили).

Хто його знає, які там бігають таргани, але дресируванню вони не піддаються. Тобто будь-які намагання вчителя пояснити, що дитина не гірша за інших і зовсім не заслуговує на таке ставлення, зазнають фіаско.

Кілька років тому в одній із київських шкіл стався кричущий випадок: дівчинка на “відмінно” вчилася, брала участь в олімпіадах, але була звільнена від фізкультури. Коли перед випуском складався список медалістів, школі знадобилася довідка від лікарів про стан її здоров’я. Мама сказала: «Я принципово не буду цим займатися, бо моя донька не достойна медалі».

Тоді класний керівник узяв на себе оформлення всіх медичних документів. А дивакувата матуся навіть на випускний дитину не пустила.

«Найрозумніші»

Їх завжди щось не влаштовує. Шкільна програма, якість навчання, конкретний учитель. Вони постійно шукають негатив у викладачах, а, знайшовши, порушують питання на батьківських зборах щодо заміни якогось учителя на іншого. Дістають цією темою класного керівника, шукають підтримки в інших батьків.

Як правило, йдеться про вчителів-предметників, які раптом поставили дитині не ту оцінку, на яку, на думку батьків, вона заслуговує. Причому на кожних зборах об’єкт невдоволення – новий. Це у них щось на зразок спорту.

А ще такі батьки мають звичку робити зауваження педагогам (особливо – класним керівникам) і всіляко повчати їх. Іншими словами, вчити викладачів азів їхньої професії: як треба виховувати дітей, як завоювати у них авторитет тощо. І не задумуються над тим, що це, м’яко кажучи, некоректно.

«Активісти»

Це їх обирають до батьківських комітетів. Це вони є ініціаторами теплої підлоги, підвісної стелі з прихованим світлом і нових меблів із карельської берези. Це вони збирають на всі ці недоречності гроші і чатують на неплатників біля під’їздів. Це вони, постійно фонтануючи ідеями, влаштовують екскурсії чи культпоходи майже щовихідні. І, нарешті, це вони, на біду всіх «вундеркіндів», приводять до школи викладача китайської мови та філософії буддизму.

Здавалося б, тільки мріяти про таких батьків у класі? Але справа в тім, що їх забагато. Не за кількістю, звісно, а в сенсі заповнення собою вільного простору. Вони надто втомлюють або й просто набридають, як іншим батькам, яким нема спокою (в тому числі – фінансового) через таку надлишкову активність, так і вчителю, якому можуть зателефонувати о сьомій ранку в суботу, аби поділитися щойно народженим креативом стосовно оформлення класу чи проведення чергового свята.

«Стукачі»

Одна з найнеприємніших категорій неординарних батьків. Якщо в класі виникає якась проблема або конфліктна ситуація (побилися діти, зник у когось мобільний телефон, неналежно, на їхній погляд, працює батьківський комітет, не так поводиться вчитель) – замість спробувати владнати конфлікт на місці, «стукачі» одразу звертаються до «інстанцій». У кращому разі до дирекції, у гіршому – до райвно.

Якщо ж, не дай Боже, в них виникне підозра, що зібрані у фонд школи гроші витрачені не за призначенням, – до правоохоронних органів прийде наклеп із детальним викладенням цих підозр.

Можна лише поспівчувати викладачам, у чиєму класі є такі батьки. Бо проблеми з перевірками і прискіпливою увагою начальства переслідують їх повсякчас. Медицина тут, як кажуть, безсила. Якщо інші поведінкові патології батьків можна пояснити психологічними комплексами чи психічними проблемами, то в цьому разі маємо справу з, м’яко кажучи, непорядністю. А це не лікується.