Що тільки не летить в лобове скло взимку?!

Мокрий сніг, вихлопні гази, реагенти з дороги, бруд і пісок з-під коліс автомобілів, сіль ... А ще одна зимова проблема - лід на склі.

Все це треба постійно змивати, щоб і вдень, і вночі огляд був на максимумі. З цим завданням покликані справлятися зимові омивачі скла або, як їх називають в народі, «незамерзайки».

 

Вже стандартні вимоги для будь-якого омивача - не пошкоджувати лакофарбове покриття, гуму, пластик. І, звичайно, він повинен бути безпечним для екології та здоров'я пасажирів.

 

Українська компанія-виробник побутової хімії та косметичних доглядових засобів «Де Ла Марк» (наш візит на виробництво можна переглянутися тут) нещодавно презентувала свою новинку – омивач для автоскла.

Чому я обираю зимовий омивач для скла від DeLaMark:

- ефективно видаляє будь-які забруднення, характерні для зимового періоду;

- не залишає плям і розводів;

- не має задушливого запаху, на відміну від звичайних омивача;

- не містить хлору, лужних речовин і інших агресивних компонентів;

- зручний об’єм 2 або 4 л;

- розфасований в тару, придатну для повторного використання та переробки.

 

Уся сировина для виробництва омивача для автоскла DeLaMark проходить суворий контроль.

Компоненти в його складі оптимально підібрані для досягнення відмінного результату очищення скла, для безпеки людини та захисту навколишнього середовища.

 

Температура замерзання засобу - мінус 15 ℃.

Є повністю готовим до використання продуктом і не вимагає розведення.

Купити омивач для скла від DeLaMark!

 

Будьте уважні за кермом!

Ваша Alwaysbusymama

Вічні цінності — це щось на кшталт координат, які ми не бачимо, але завдяки їм маємо змогу орієнтуватися під час вибору та прийняття рішень.

Цінності — це те, що визначає наш спосіб життя, наші прагнення та підтримує нас у скрутний час. Саме їм і присвячено наш спецпроект.

Героїні нашого інтерв’ю захоплюють і надихають своєю щирістю. Їхня родина — це взаємодія особистостей, поглядів та емоцій; це — джерело спогадів; це — правила та свобода; це — храм поваги та любові.

Лідія та Марта Білас — для нашого спецпроекту «Вічні цінності»

 

Для довідки

Лідія Білас:

- Співзасновниця Креативної Міжнародної Дитячої Школи (КМДШ) та Міжнародного освітнього центру Insight;

- Голова опікунської ради молодіжного оркестру INSO;

- Мама двох дітей

 

Марта Білас:

- Донька, спеціаліст з PR, керівник прес-центру Ukraine Crisis Media Center

 

Наша зустріч відбувається у стінах нової школи КМДШ на Осокорках, яка цьогоріч уперше відчинила свої двері для учнів. Тож пропоную розпочати з теми освіти…

 

Пані Лідіє, у який момент та чому Ви прийняли рішення відрядити дітей на навчання за кордон? Чому саме Швейцарію обрали для доньки Марти?

Лідія Білас: Наше рішення було досить спонтанним. Щороку ми всією сім,єю катаємося на лижах і в один із сезонів, повертаючись з Австрії, заїхали у справах до Зальцбурга. Ми випадково натрапили на невеличку інтернаціональну школу, у якій навчалося всього 75 дітей. В силу обставин нам пощастило побачити її зсередини. І ця школа своєю «іншістю» справила на мене таке величезне враження, що дорогою додому говорили тільки про неї.

 

Звичайно, я розумію, що рішення про навчання за кордоном було більше нашим, але ми готували Марту до того, що їй варто спробувати. Ми шукати можливі варіанти з нашими приятелями, які щойно відкрили освітню агенцію ДЕК з організації навчання за кордоном. Важливим критерієм вибору було те, у яку атмосферу ми воліємо потрапити, тому були відкинуті  британські школам - надто пафосно та суворо, тоді, як мінімум. Ми вивчали кращий досвід і зупинились на Швейцаріі саме через оптимальне поєднання якості освіти з демократичністю академічного процесу і атмосфери в школі. Далі наші враження та емоції дещо відмінні (посміхається та споглядає на доньку). У Марти почався непростий період швидкого, стресового дорослішання та вимушеної самостійності.

В школу я закохалася з першого погляду – навколо неперевершена природа, гори, озеро. Але я всередині була дуже збентеженою і неспокійною, адже на той час відправити дитину за кордон було чимось щось незрозумілим і неоднозначним. Пам’ятаю, щоб підтримати Марту, ми змонтували невеличке відео з друзями, родиною – і в результаті зробили гірше, бо від зворушення і суму вона над ним щоразу плакала. В той час ми досить часто бачились , але я усвідомлюю, як важко їй було. Я була впевнена, що їй має бути добре в школі, але безмежно переживала, бо  ми відправили дуже «домашню» дитину.

Я часто її запитувала: якби ти мала тоді змогу обирати, з теперішнім вже досвідом, ти поїхала б на навчання знову?

Марта Білас: Був якийсь час, коли я вважала, що мене просто відправили (посміхається). Було дуже важко, але зараз я розумію, що це була хороша школа і це було правильне рішення. На той час школа була досить невеликою, там навчалося всього 250 студентів 52 національностей. Лише з часом я зрозуміла, як це круто, що я потрапила саме туди, і питання не лише в сильній академічній складовій, а й у класній  міжнародній спільноті. Минуло вже 12 років з моменту закінчення школи, але дотепер я маю неймовірних друзів у всьому світі.

Це все прийшло пізніше, а зразу після приїзду в мене почалося так зване захворювання першокурсників, коли на фоні стресу виникають проблеми зі здоров’ям. Я вважала, що добре володію англійською мовою, але коли я  познайомилася з двома милими американками, старостами гуртожитку, і почала розмову: «Добрий день. Мене звати Марта і я тут маю жити...», вони відповіли і … я злякалась, що хоч і розумію їх, але мені надто складно висловитися і перші приблизно два місяці я просто посміхалася. Наша англійська була зовсім інакшою.

Мої перші різдвяні канікули дома були такі класні, я побачила сім’ю і своїх друзів, і найважчим моментом стало  повернення до школи. Саме перші три місяці у школі були досить складними,  навчання виявилося зовсім іншого формату, ніж в моїй українській школі. Це взагалі важко порівнювати, щоразу на канікулах я заходила до своєї школи і щоразу розуміла, що  мені справді більше подобається  у Швейцарії.

В пам’яті залишилось багато епізодів. Наша вчителька з англійської була письменницею. З Шотландії. Одного сонячного дня вона сказала: «Беріть свої книжки та йдемо на вулицю». Я була вражена. Великий двір, ми зручно розсілись просто на траві, один з однокласників узагалі вмостився на дереві. Ми читали і обговорювали книжку. Я зателефонувала мамі і в захваті розказала, що ми не сидимо за партами, що ми в парку і це так класно. Мене після того, що потрібно було підняти руку і  запитати, чи можна вийти, це вражало. Я звикала до зовсім іншого стилю спілкування з викладачами. І хоч перші три місяці мені дуже кортіло додому, певна річ, якби зараз я постала перед вибором, поїхати чи залишитися, я б обрала поїхати. 

Той урок англійської став переломною межею в сенсі того, що «мене не відправили», а я «отримую насолоду від навчання»?

Марта: Абсолютно комфортно в школі мені стало  вже за рік, коли я «підтягнула» мову, коли я вже з’явилось коло спілкування, яке згодом стало досить широким і дуже цікавим. Напевно, перший рік був переломний, а вже наступні два роки , 11 і 12 класи, мені дуже подобалося і це було чітке розуміння, що правильний вибір - це дійсно класно!

Лідія: Насправді Марта розповідає зараз деякі речі, які я теж чую вперше, і це хвилююче.

Я ж лише можу сказати, що  з початком навчання вона  змінювалась на очах. Прийшла відповідальність за свої рішення і вчинки, вміння аналізувати і робити вибір, впевненість і готовність відстоювати свою позицію. Дуже важливим мені здавалось те, що життя і побут в інтернаціональній спільноті додало розуміння, терпимості і значно ширшого погляду на світ. Ще вона стали дуже адаптивною до нових умов, самостійною в подорожах, навчилась вирішувати побутові питання та спілкуватись з людьми спокійно та впевнено.

Одного разу, коли вона прилетіла зі Швейцарії і заявила, що хоче пофарбувати своє волосся, я запитала, у який саме колір. Вона відповіла: у чорний. А в неї, до речі, русяве волосся. Я не погодилася і сказала, що вона ще замала вирішувати таке. А у відповідь почула: «Мам, жити і вчитися за 1000 км я не замала, а вирішити, який колір волосся хочу, замала?». У мене просто забракло слів. Дуже чітко пам’ятаю цей момент, як один із переломних у моєму розумінні її дорослішання.

У певні моменти під час спільних подорожей ми навіть ніби мінялись місцями і  я  відчувала себе дитиною, бо Марта з абсолютною легкістю вирішувала будь-яке логістичне чи побутове питання в країні, без мовних перешкод чи зайвого стресу. Це дивовижне відчуття.

У Швейцарії був один важливий момент. Специфіка в тому, що у школі кількість предметів і їх вибір залежать від рівня володіння мовою. Але цей достатній рівень має бути пройдено за певний період часу і ніяк не швидше. Марта показувала чудову динаміку і  ми звернулися до керівника кафедри англійської, щоб їй дозволили пройти два рівні раніше, адже мови вже вистачало. Вони не погодилися і відбувся цікавий діалог, який я запам’ятала, як цінне життєве правило. Запитали Марту «Навіщо»? Та відповіла, що хоче якомога швидше закінчити. «А навіщо?» - у відповідь ще один аргумент. «А навіщо? Куди ти поспішаєш жити?». Це був повід задуматись , адже часто іноземні студенти після закінчення школи беруть 1 рік, вони це називають Gap year, щоб відпочити, усвідомити, зрозуміти, що хочуть у житті й куди далі рухатися. А ми звикли все швидко - школа, інститут, заміж, робота, діти. А якщо не вступив одразу, то це прирівнювалось до катастрофи. Вступити куди-небудь, тільки б не залишитись осторонь, і це жахливо. Цим дітям давали дуже правильні установки по життю, навіть якщо  ми це усвідомлюємо тільки зараз.

 

Чому для навчання сина Максима обрали США?

Лідія: Ну Максима вже точно ніхто не відправляв (посміхається), це було його усвідомлене рішення. На той момент уже був досвід Марти (у них різниця 8 років), і він бачив у ній рольову модель, яку дуже хотів наслідувати.

Син займаєтьсяся футболом і  часто їздив до літніх таборів. ДЕК порекомендував спортивну академію IМG у Флориді. Ми приїхали туди в літній табір і за день до завершення табору до мене підійшов менеджер по роботі з клієнтами та сказав, що вони хотіли б запросити Макса на фул-тайм. Ми були абсолютно не готовими до такої ситуації. По-перше, він ще замалий, а по-друге, це так далеко, це не Швейцарія, це Америка. Ми повернулися додому, я, здається, тиждень чоловіку навіть нічого не говорила. На той час Марта поїхала на навчання, Макс залишився, і ми оточили його такою  турботою, що я іронізувала стосовно того, що він взагалі колись кудись поїде. Але за кілька днів він підходить до мене з питанням: «Мам, ну щось ми робимо?»… Це був липень, набір до школи давно закінчився, лишилося замало часу, і я запропонувала подумати: «Ти ще насправді замалий (йому на той час виповнилося 14 років). Давай, може, наступного року?». Відповідь була блискавичною: «Або зараз, або ніколи». Уже ввечері у нас з татом була розмова і якщо він сприйняв все з розумінням і підтримав, то для бабці це рішення було  катастрофою. Тоді ми швидко все вирішили і вже на День незалежності України всі четверо  були у літаку. Всю дорогу діти плакали. Мабуть, Максу  було трохи важче, Макс значно емоційніший і експресивніший за сестру. Десь тих самих три місяці нас «тримало» усіх, адже в Штатах не тільки мовний бар’єр, до того ж Флорида - іспанської більше, ніж англійської. Ще щоранку тренування, дисципліна, турніри і змагання, ментальність зовсім інша, клімат непростий для спорту. Найтяжчий період. А потім почали снитись сни  англійською.

Важливо у виборі було врахувати основний  момент – син спортсмен, професійно займається футболом,  потрібно було знайти місце, де найкраще і на високому рівні поєднувались би школа і спорт. Це  непросто, бо часто доводиться робити вибір саме між якісною освітою і професійними тренуваннями. Спортивна академія в Штатах дала нам таку можливість.

 

Яка школа стала взірцем та які ключові цінності були покладені в основу КМДШ?

Лідія: Мабуть не було єдиного місця чи єдиної школи, яку можна було б назвати прототипом КМДШ. У кожного з партнерів, причетних до створення школи, були свої ідеї і думки щодо майбутнього. І я, і мій партнер (прим. авт. — Володимир Козленко) бачили багато шкіл і мали багато думок.  Об’єднувало одне. Це мав бути новий, особливий простір, де діти  будуть вчитись і зростати іншому вимірі. В атмосфері взаєморозуміння і підримки, свободи і любові, з кращими спеціалістами в своїй професії і в максималько комфортному і сучасному середовищі.

З того, що хотілося б привнести в школу - це легкість, простота, демократичність, доступність, без штучних перешкод, без «я вчитель, а ти ні», «можна встати/вийти», без суб’єктивізму, без певних ярликів, що вже давно застаріли  у розумінні школи та світогляду загалом. Щоб вчитель був авторитетом і експертом і щоб його поважали передусім як людину.

Певна річ, для освітнього простору неабияке значення має атмосфера і стіни, в яких перебувають діти. Особливо мені імпонують інтернаціональні школи, вони дуже цікаві своїм наповненням і особливим духом. Ми дуже сподіваємось, що нам вдалося створити школу, яка відповідає  таким потреб.

Щодо наповнення, то КМДШ - це по суті авторська школа, авторський продукт. Ми не пішли шляхом отримання франшизи чи копіювання чужих методик. Хоч це і неможливо, по суті. Я, у всякому разі, в таке не вірю. Можна спробувати повторити методику, але академічний стандарт - це дуже живий продукт, що стрімко змінюється і дуже залежить від викладача. Не можна  стандарт «насаджувати» і не має гарантії, що ваш задум, ідею, бачення хтось втілить так само, як це бачите та відчуваєте ви, але  відповідальність за це ви несете своїм іменем.

 

Ми в КМДШ прагнемо, щоб кожна наша дитина  мала достатньо знань, досвіду, впевненості та приймала рішення на основі цінностей.  

Цінності, які формуємо - відповідальність, креативність, повага, розвиток, взаємодія. Намагаємось, щоб це не було формальністю, бо їх можна розуміти, можна повторювати, та коли цінностями не «прошита» уся школа - кожен із нас, наші дії -  це просто слова. Важливо знайти не просто найкращих фахівців своєї справи, а «своїх» людей, які саме з такими цінностями вже прямують по життю.

Важливо не просто дати високі академічні знання, а дати певні навички, компетентності, які стануть корисними у житті. Дитина протягом шкільного життя має навчитися самостійно приймати рішення та відповідати за них, як і загалом за свою поведінку. Ми сприймаємо помилкові рішення дитини як такі, що розвивають її, а школу – як місце для безпечного розвитку. Дитина, яка помиляється у виборі й аналізує свої помилки, значно рідше припускається помилок у дорослому житті. Розуміння того, чому помилка - це не проблема, для чого розвивати критичне та  проектне, що таке позитивне мислення, комунікація та емпатія.

Мені дуже подобається наш колектив - своєю справжністю, своєю абсолютною  залученістю в те, що вони роблять.

Марта: Я пам’ятаю, у  нас в школі двічі на рік влаштовували батьківський тиждень, коли приїздили батьки і на відкритих зустрічах у великій залі могли підійти до вчителів, познайомитися та поспілкуватися.

І якось на одній з таких зустрічей я заходила до зали з татом і до мене підійшов, привітався і обійняв мій вчитель історії. Це був дуже дотепний чоловік, я дотепер з ним листуюся, він живе у Штатах і це було абсолютно нормально в школі і дуже незрозуміло і незвично для мого тата.

Лідія: До речі, у нас немає традиційних батьківських зборів. Якщо спілкуються батьки з учителями, то виключно за принципом індивідуального контакту, у нас не має публічної критики, ситуація, коли вчитель зачитує оцінки чи розбирає поведінку учня на весь клас, як це було в нашому дитинстві, це не про КМДШ.

Я розумію, що вже злегка «зашорена» і занурена в нашу атмосферу, що коли читаю про школи в контексті таких чи схожих проблем, мені це здається паралельним світом, якого вже не має існувати. Проте розумію, що все ще норма, просто моя реальність  вже зовсім інша.

 

Які основні проблеми сучасної української школи та класичної освіти?

Лідія: Проблема одна та найбільша, як на мене.

Українська шкільна освіта в основній своїй масі – вчорашній, якщо не позавчорашній день. Відірвана від життя модель, що не має нічого спільного ні з сучасним світом, ні, тим більше, з майбутнім. Знання мають сенс, якщо знаєш, як ними користуватись і розумієш, для чого це робити. Знаю, вмію, можу – принцип компетентності, про який забули в школі. Освіта потребує трансформації у всіх напрямках – контексту, простору, мотивації і управління.

На нас дивляться скоса, коли ми говоримо про школу як про бізнес. На думку  суспільства це непоєднувані речі. Це звучить якось дивно, та коли я говорю про бізнес, то маю на увазі бізнес-модель, бізнес-процеси, про вибудувану систему, про вимірність. Лише один приклад - якщо ви не можете побачити  динаміку учня, порівняти, яким він прийшов в перший клас і яким він його закінчив, яким він прийшов до середньої школи і яким випустився, як оцінювати ефективність роботи вчителя?

 

Ми в бібліотеці. Доречно буде запитати, які книги Ви можете рекомендувати батькам про виховання дітей.

Лідія: Я не знаю, чи можна виховувати по книжках. Та і чи справді існує саме виховання, як процес? Це вже збита, але дуже правдива думка, що діти ніколи не робитимуть того, що ми ім кажемо, але завжди будуть наслідувати те, що ми робимо. Тому важливо звернути увагу на свою поведінку, на свої життєві принципи і правила і саме через них ставати прикладом для наслідування своїм дітям. А щодо читання, то раджу «Діти їхні»  Матьє Ніколя. Така собі ода французькому «втраченому поколінню», підліткам 90-х, що мріють вирватися з крихітних міст, де панує безробіття, апатія та деіндустріалізація. Водночас це гімн молодості та безтурботності, бо будні героїв - це вічні літні канікули з вечірками, алкоголем, спекою, мотоциклами й розпеченими шосе. Сюжет не вичерпується підлітковою проблематикою  чи деіндустріалізацією. Це справжнє сімейне читання, яке відкриває цікаві етичні дилеми та теми особистісного вибору.

 

Є ще чудова книга, до випуску якої причетна і наша школа. «Життя онлайн. Як уберегтися від кібербулінгу, вірусів та інших халеп в інтернеті» Луї Стовелла видавництва "Книголав". В ній є безліч практичних порад зі створення сторінок у соціальних мережах, правила поведінки з інформацією, приватними даними, взаємодії з користувачами й дотримання авторського права. Крім того, важко переоцінити важливість підказок щодо секстингу, кібербулінгу та інтернет-шахрайства. А ще як  правильно реагувати на тролів, підбирати надійний пароль та безпечно знаходити друзів у мережі, захистити свої дані, а головне - знати, до кого можна звернутися по допомогу, якщо раптом в інтернеті щось таки станеться. Книжка буде незамінною і дітям, які активно починають користуватися інтернетом, і батькам.

Я вважаю, що в нас достатньо прогресивна батьківська аудиторія, але в момент, коли ми хотіли ввести дуже цікавий гуманітарний курс, який потребує читання, нам довелося докласти зусиль, щоб батьки сприйняли цей курс. Частина з них вважала, що читати - це не є першочерговий пріоритет. Тому що зараз усе таке швидкоплинне, усе можна на ходу «пролистати», усе можна «загуглити», прочитати якісь тези чи ту ж хрестоматію. Лише коли вони побачили, і це не постановочні фото, як діти в школі сидять на підвіконнях і читають, що  отримують задоволення від читання, ситуація змінилась.

Ви багато працюєте. Як Вам вдається правильно планувати час не тільки між двома напрямами — кар’єра та родина, а ще й знаходити час на відпочинок, що дає змогу відновити сили та надихнутися на нові ідеї?

Лідія: Дивовижно, але за час карантину мені вдалось потрапити в Штати і Мексику. За цю подорож  я відкрила для себе Америку по-новому, проїхала національними парками, це просто щось неймовірне і це треба побачити. Подорожі надихають. Я захопилась експедиціями і екстремальними мандрівками не так давно,  ще якихось 7–8 років тому на це не було часу чи готовності. Відпочивали доволі традиційно - зима-літо, гори-море. А потім разом із змінами в кар’єрі і бізнесі прийшло і це. Інколи Марта складає мені компанію і разом ми бачили Ісландію, Намібію, Перу, Болівію. Чоловік не фанат екстріму, віддає перевагу комфорту і я його розумію. Я ж шукаю єднання з природою, це звільняє мозок від зайвого і вивільняє місце для нового. Такі подорожі дарують нових людей. Особливих. І емоції, яких  у звичному житті ти не можеш отримати.

 

Марта: Наш вже тепер добрий товариш, який започаткував клуб  екстремальних подорожей, завжди в перший день експедиції просить «записуйте всі логіни і паролі». Новачки звичайно - «ні-ні». Після наполегливих рекомендацій, як правило, записують просто в телефон. А десь на 4-й день розуміють – чудо, що записали. Реально стерильна головаJ.

 

Лідія: Я люблю і більш цивілізовані «вилазки». Наприклад, оперні фестивалі, які, на жаль, не відбуваються у зв’язку з пандемією. Це не просто фестивалі, а кращі і унікальні постановки, часом дуже незвична опера, коли на одну виставу збирається найкращий склад виконавців, оркестр, диригент. Буває, що спектаклі потім повторюються десь на кращих світових оперних сценах, а можуть  залишитись в  історії, яку показали й побачили тільки раз. Атмосфера і обстановка фантастичні. Враження неймовірні .

Але для інтроверта, який в силу обставини майже екстраверт,  бездоганний відпочинок тоді, коли я сама.

 

Лідіє, Ви у шлюбі вже 32 роки! Що найголовніше у сімейному житті?

Лідія: Про це вам краще поговорити з моїм чоловіком поговорити. Ми недавно були в Мексиці і згадали з друзями про те, що донедавна тут вирував торнадо з серйозними наслідками. В мого чоловік на це є улюблена фраза: «Знаєте, що таке ураган? Так от, я я з ним живу!»

Насправді у нього самого темперамент шалений, він Скорпіон за гороскопом і народився в Рік Дракона. Ми з Мартою, як справжній Рак і  Риба, збалансовуємо. Але якщо серйозно, то за спільні роки стали як сполучені ємкості – він набрав трохи мого спокою, а я стала трохи різкішою. Більше 20 років ми працювали в одному бізнесі, і це допомогло, а не зашкодило. Дуже важливо слухати й чути. Вміти вчасно зробити паузу, зробити крок назад. Оберігати. Допомагати. Бути опорою. Вміти дивувати і не втрачати здатність дивуватись. Юнацький максималізм залишився трохи позаду і це нова і чудова стадія відносин.  

Розпочинається період Новорічно-різдвяних свят, які всі ми обожнюємо ще з дитинства. Які свята і традиції, пов’язані з ними, Вам найбільше до вподоби?

Лідія: Я люблю Різдво і Святий вечір, що йому передує. Це одна з небагатьох традицій, що дійсно з нами – бути в цей час дома, всім разом, готуючись до свят і перебуваючи в якійсь особливій, красивій і теплій атмосфері. Це вже потім – гості, друзі, вертепи, коляда і всі атрибути різдвяних свят, а ці два дні – це про глибше і душевніше.

У нас справжній великий дім - родинне помешкання в Моршині, на Львівщині. Там традиції оберігають і дотримуються дуже ретельно. Ми готуємо кутю, до речі Марта вміє її дуже добре готувати.

Марта: За традицією, як каже бабця, перетирати мак має голова родини. Ми несемо макітру татові, щоб він почав цей магічний процес, і тоді вже готуємо традиційну вечерю.

Бабусі! Ось вони справжні берегині вічних цінностей!

Марта: Нам довелося розділити свята між батьками чоловіка та моїми батьками. На Різдво, наприклад, ми їдемо додому до мене, а на Великдень їдемо до чоловіка, а потім навпаки... У нас із чоловіком уже сформувалися свої сімейні традиції. Минулого року ми вперше наряджали ялинку як сімейна пара. Вирішили запросити всіх друзів, у нас дуже багато художників, архітекторів, творчих людей, і  кожен з них приніс ялинкову іграшку. Так у нас з»явилася наймодніша ялинкаJ

Для мене Різдво дуже сімейне свято, ніколи не мала бажання провести його якось по-іншому. Мені здається, що нічого у світі не зможе замінити  сімейного затишку та тепла.

 

Якби писали книгу про Вашу родину, яку назву вона б мала?

Чудове питання, до речі.  «У хиткому світі існують і вічні речі» - якось так.

Попри те, що у нас в сім’ї дуже демократичні стосунки і ми, здається, дуже демократичні батьки з сучасними поглядами на проблеми поколінь, хочеться вірити, що сім’я для наших дітей залишиться цінністю. 

 

Ваші побажання читачам Alwaysbusymama

Лідія: Цей рік дав нам можливість переосмислити багато речей. Через це штучне сповільнення, коли зникла звична потреба кудись стрімголов мчатися, чогось досягати, щось доводити ,  ми отримали можливість зупинитися і поміркувати про головне у своєму житті.

Важливо цінувати й любити життя, любити дітей. Уміти бути трішки спокійнішими, трішки терпимішими. Я не люблю банальних фраз на зразок - треба бути усвідомленими, жити тут і зараз, тощо... Але ж справді дуже важливо проживати моменти, насолоджуватися тими деталями, з яких життя власне і складається. Життя - це не ціль, це шлях, і ми щодня рухаємося цим шляхом, інколи навіть просто не замислюючись. Бережіть себе і рідних! Хай швидше мине цей турбулентний період, і я вірю, що все буде добре.

Я дуже вдячна вам за сьогоднішню розмову і хочу подякувати за таку унікальну можливість провести годинку за розмовою з Вами, пані Лідіє, та Мартою.

У житті так важко промовляти слова вдячності найближчим найдорожчим людям. Чи хочете Ви комусь сьогодні подякувати?

Лідія: Насправді важливим є вміння бути вдячним. І говорити  дякую. Ми автоматично можемо це говорити чужим людям, але часто  забуваємо  сказати своїм близьким. Я, наприклад, дуже люблю своїх дітей, просто фанатично. Отже, хороша нагода сказати Марті «дякую» за її внутрішню дорослість, за те, що вона для мене є тією шаленою опорою, за те, що вона моя справжня подруга. Вона може мене приземлити, підбадьорити, надихнути чи остудити за потреби. І це якась неоціненна річ, яка в мене є і за яку я, звісно, їй нечасто кажу дякую. Дякую! Своїм хлопцям, чоловіку і сину. За впевнену силу і ніжність.

А ще! Треба зателефонувати мамі))

 

Розмовляла: Альона Бондаренко
Редактори: Лариса Сонько, Тетяна Найченко
Фото: Олексій Єрємєєв

 

Ще донедавна ці троє дідусів жили мирно, може навіть дружили між собою, не переймаючись питаннями конкуренції та не змагаючись за звання супермена…

Але світ розвивається, культури змінюються, казки не цікаві без спецефектів, а діти хочуть знати якнайбільше. Тож їхні батьки ставлять все більше запитань до ідеологічних, хоча й казкових постатей, які з року в рік приходять у дитинство їхніх синів і дочок.

Настав час і нам визначитись, яким традиціям віддати перевагу: радянським, американським чи європейським. А маленьким українцям зрозуміти, чого їх може навчити кожен із дідусів та з ким із них краще дружити.  

Українських дітлахів із Санта Клаусом познайомило телебачення (через іноземні різдвяні фільми і рекламу), із Дідом Морозом – батьки (в радянському дитинстві яких саме він був символом зимових свят), а от із Святим Миколаєм – швидше бабусі (які вболівали за збереження національних та релігійних традицій). То хто ж вони такі, ці троє дідусів, та чому кожної зими отримуємо задарма подарунки від них?

 

Санта Клаус

Розкішна сяюча ялинка, під якою сила-силенна кольорових коробок із бантами… За вікном мило світяться гірлянди ошатних будиночків, а із зоряного неба вже дочувається мелодія дзвіночків. То мчить на своїх санях, запряжених оленями, Санта Клаус! Та ніхто не побачить його в небі, як і те, як цей смішний товстун незграбно пробиратиметься крізь димар твого будинку, щоб, не розбудивши нікого, покласти під ялинку подарунки…

Цю казку ми бачили на екранах щоразу, коли наближались новорічні свята. Тоді далеко за сімома морями, звідки прилітав Санта Клаус, англомовні діти вже давно розпакували з коробок свої іграшки, адже свята у них починалися раніше.

Образ Санти, який ми знаємо, вперше був описаний у віршованій казці Клемента Кларка Мура у 1823 році, яку він розповів своїм дітям. Як поему твір «The Night Before Christmas» опублікували зовсім випадково, та від тоді вона отримала неймовірну популярність. Товстим, старим, бородатим, в окулярах, у червоному ковпаку і з люлькою у роті Санту вперше зобразив карикатурист Томас Наст у 1860 році.

Санта Клаус – справжній чемпіон зі швидкості. Він доставляє подарунки півтора мільйону дітей за рекордний час – 24 години. І навіть темношкірі малюки з Мозамбіку з радістю розпаковують пакунки під зеленими пальмами. Добре, що чарівні сани можуть не лише їздити по снігу, якого там немає, а й літати у повітрі.

 

Дід Мороз

У ці передноворічні дні навіть ті з дітей, хто не любить ходити у школу, квапливо збираються на уроки. Це особливий радісний час, коли школа, ніби за помахом чарівної палички, стає святковою: класи одягають у гірлянди та витинанки, у холі прикрашають величезну красуню-ялинку. Здається, навіть вчителі стають добрішими – мабуть теж хочуть заслужити подарунок від Діда Мороза. І от настає цей вечір, коли всі збираються разом на концерт, та аплодуючи «артистам», кожен потайки думає: «ну коли вже нарешті прийде Він». І Дід Мороз приходить – у довгій синій мантії під білою бородою. Від нього віє запахом морозу, та від цього не стає холодно, лише радісно…

 «Дід Мороз-червоний ніс подарунки нам приніс». Ніс Діда Мороза завжди червоний, адже на його батьківщині – Росії – кожної зими бувають люті морози. Тому дід виглядає суворим, але жартувати вміє і навіть розказувати вірші. Дід Мороз – казковий російський персонаж, та образ Мороза зустрічається ще у східнослов'янській міфології. Пізніше його використали в СССР, щоб замінити святого Миколая та на противагу популярному Санті, оскільки тодішній лад був атеїстичний та антикапіталістичний. Та все ж цей персонаж полюбився мільйонам дітлахів із різних країн.

Дід Мороз – найбільш поважний з усіх трьох дідусів. Він, на противагу Санті, який перелітає на інший континент за лічені хвилини, постійно запізнюється на своє свято. Його потрібно довго просити та закликати. Зрештою все вказує на те, що у Діда Мороза – зіркова хвороба. Оскільки навіть коли діти вигукнули його ім`я вже п’ять разів, він обов’язково зупиниться перед дверима і зачекає, коли покличуть ушосте.

 

Святий Миколай

У перший зимовий місяць українські діти стають особливо чемними. Адже знають, що скоро настане день, коли всі їхні вчинки ретельно зважуватимуться. На великих чарівних терезах, де з одного боку стоятиме ангел, з іншого – чортик. Перший кластиме на шальки твої добрі справи, другий нагадуватиме всі «збитки», які ти вчинив протягом року. Це вони шептатимуть на вухо Миколаю, переконуючи його, що саме покласти під твою подушку: різочку, чи подарунок. Тому якщо ти був слухняним і добре вчився – Святий Миколай, прочитавши забраного з твого вікна листа, виконає усі бажання.

Миколай на півтора тисячі років старший за двох попередніх дідусів та, на відміну від них, був живою людиною. Саме він започаткував традицію дарувати подарунки дітям. Архієпископ Мир Ликійський став відомий на увесь світ своїми благодійними справами дуже давно.

Не зважаючи на культ Діда Мороза і Снігурки в радянський час, Миколая в Україні ніколи не забували. Особливо у західних областях саме він залишався улюбленим дідусем, який приносить дітям подарунки. Варто зауважити, що Святий Миколай, на відміну від Санта Клауса і Діда Мороза, які, не залежно від поведінки дітей, роздають подарунки, мотивує їх бути слухняними та відповідати за свої вчинки.

Святий Миколай володіє надзвичайними здібностями, він навіть міг би з легкістю виграти «Битву екстрасенсів». Адже, не зважаючи на те, що розповідають про свої вчинки діти, він завжди знає, хто насправді розбив синю вазу, сховану за шафою, та чому у щоденнику після середи відразу починається четвер наступного тижня. Тому подарунки від Миколая отримують лише справді чемні і чесні діти.

 

Найбільше щастить тим найслухнянішим дітям, хто отримує подарунки тричі – 19 грудня, з нагоди Нового року та під Різдво. Отримувати і дарувати подарунки – завжди приємно, їх забагато не буває. Подарунки для мами і подарунки для тата, які теж чекають на них напередодні свят, вже стали доброю традицією.  Бо для нас, дорослих, кожне із цих зимових свят, мабуть, асоціюється з дитинством – коли ми шукали мандаринки під подушками, перевдягались Снігурками і Зайчиками та квокали на соломі під різдвяним столом. У заклопотаних, метушливих буднях, якими ми живемо, нам теж потрібна Казка. Зимова казка, чекати яку можна навіть не вірячи більше у дива, бо вона обов’язково прийде. Не зважаючи ні на що.

Та якою саме буде ця казка – кожен вільний обирати самостійно. Кого запрошувати у хату: Санта Клауса, Діда Мороза чи справедливого Святого Миколая?

Які цінності пропагувати у рідному домі та які історії розповідати своїм дітлахам вирішувати тільки вам)

 

Мне б туда, где елка в вате, где едва за 30 бате,

Мама шьет сестренке платье, скоро новый год.

Где намеренья не лживы, и пока еще все живы,

И чисты души порывы, и она поет.

В те далекие времена и уже в прошлом веке это был совсем другой праздник. Без сегодняшнего изобилия, без огромного выбора костюмов, елок, игрушек. С очередями за шампанским, майонезом и зеленым горошком. Со скупкой ваты в аптеках для детских костюмов и «положить под елку». С подарками, в которых непременно должны были быть апельсины.

Первыми встречали Новый год самые маленькие. Подготовка к детсадовскому утреннику начиналась с первых дней декабря. Родителям поручалось сшить своим чадам костюмы разных зверушек. Мальчиков наряжали, как правило, зайчиками, медведями, волками, поросятами, а девочек — белочками, лисичками, но чаще всего принцессами или снежинками. Новогодние костюмы не продавались в магазинах, их нужно было мастерить вручную.

Самый популярный персонаж новогоднего утренника в детском саду — зайчик. Мальчиков чаще всего наряжали именно так. Возможно, потому что изготовить такой костюм дома проще всего: обычные шорты, белая рубашка, ну и картонные длинные уши.

Новогоднее амплуа девочек — снежинки. Картонный головной убор, оклеенный «дождиком» и кусочками разбившихся елочных игрушек и украшенное «дождиком» платье.

Именно ПЛАТЬЕ! Шилось оно специально под праздник. Ткань было найти намного легче, чем купить уже готовое платье. Шилось оно из разных материалов, зачастую мама отдавала самое дорогое — свою фату. Платье крахмалили и подсинивали синькой. Когда наряд был выглажен, на него нашивались звезды из фольги и дождик по краю юбок.

Платье похрустывало, загадочно блестело и пахло волшебством. На ногах должны были обязательно быть белые гольфы и чешки, тоже обшитые дождиком.

Накануне утренника воспитатели устанавливали в актовом зале елку, украшали помещение бумажными гирляндами, «дождиком» из фольги. По периметру зала расставляли стулья для детей, а для мам и пап — скамейки в «зрительском секторе».

Утренники проходили, как правило, 27 или 28 декабря. Дети, наряженные в красивые костюмы, рассаживались по местам и с нетерпением ожидали прибытия Деда Мороза и Снегурочки.

Вот немного из воспоминаний одного блогера: «В присутствии всех родителей, деда мороза, снегурки и настоящей елки дети рассказывают стихи, соответственно их наряду. Я так предполагаю, поскольку стихи навсегда испарились из моей головы. Я помню только ощущения. Волнение, поскольку рассказывать громко стихи в присутствии такого количества народу могли не многие (я в числе стеснительных, которых, судя по растерянному виду детей на фото, было немало). Запах настоящей хвои, сказочная, огромная, под потолок елка, дед мороз и снегурка, и другие персонажи (костюмы были настолько реалистичными, что персонажи казались настоящими. Ну, или это просто детская доверчивость). В руках подарок, который тоже имел сказочный запах целлюлозы и шоколадных конфет.

Фотограф — обычно суровый дядька, который с серьезным видом просил нас улыбнуться. До 5-6 лет дети на постановочных фото имеют испуганный и растерянный вид. Уже потом, взрослея, мы умеем выдавливать из себя улыбку, даже если совсем не смешно. Поза для фото тоже была одинаковой — девочки растягивали свою юбку в разные стороны, как можно шире, мальчики — руки по швам.»

В школе Новый год встречали в три этапа: вначале утренник для младших классов, потом — для средних и, наконец, новогодний вечер для старшеклассников. Утренники для младших школьников были похожи на утренники в детском саду. Разница заключалась лишь в том, что Деда Мороза и Снегурочку изображали старшеклассники. А костюмы, в которые одевали младшеклассников, отличались чуть большим разнообразием.

Сценарий мероприятия для средних классов обычно сочиняла старшая пионервожатая, учителя, активисты класса. Роли Деда Мороза, Снегурочки и других персонажей исполняли обычно старшеклассники.

Вечер для старшеклассников (29 или 30 декабря) готовили сами же ребята. Как правило, было двое ведущих — мальчик и девочка. Силами старшеклассников сочинялись и готовились номера, юмористические сценки, песни. В них вплетались шарады, конкурсы, призовые игры. Но вот каких-то необычных новогодних костюмов в старших классах я и не помню. Там главным было сходить на дискотеку и потом собраться у кого-то, у кого родители в этот вечер тоже были в гостях. Там уже мы были слишком взрослыми.

Мне б туда, где елка в вате… Эх, ностальгия…

Новый год уже не за горами – а значит, самое время начать подготовку к празднику. Рассказываем, чем заменить елку, куда повесить гирлянду и как сэкономить на елочных игрушках

Продумать сценарий Нового года лучше заранее: предлагаем начать с праздничных декораций. Рассказываем, как украсить квартиру к 31 декабря и создать атмосферу настоящего домашнего уюта. Сделать это совсем несложно – тем более что в Вашем арсенале есть 10 бюджетных идей новогоднего декора.

Идея №1: выход в цвет

Чтобы новогодний интерьер выглядел стильно, определитесь с цветовой гаммой и основным оттенком декора. К примеру, белый цвет всегда актуален для Нового года в скандинавском стиле. Красный поможет украсить дом в традиционном ключе. А глубокий синий хорошо сочетается с другими темными, светлыми и древесными оттенками – его будет легко вписать практически в любой интерьер.

Идея №2: добро пожаловать!

Новогоднее оформление дома должно начинаться прямо с порога. Повесьте на дверь еловую ветку или венок из омелы по европейской традиции. Не забудьте про декор окон и нарисуйте красивые морозные узоры. Для этого вырежьте трафареты из плотной бумаги и приготовьте краску: смешайте зубную пасту с водой до густого состояния. Теперь осталось приложить трафареты к окнам и промокнуть их губкой.

Идея №3: больше света

Не забудьте украсить дом праздничными гирляндами: они гарантированно создадут новогоднее настроение. Повесьте их буквально везде: на перилах лестницы, потолке и стенах, вдоль шкафов и дверных проемов и, конечно же, на елке. Сделать гирлянды можно и своими руками – например, из шишек, гофрированной бумаги или фольги.

Идея №4: формула уюта

Вы будете удивлены, насколько изменится атмосфера в доме, если заменить лампы и светильники на обычные свечи. С помощью клея и материалов для шитья – бисерных бусинок, лент и ненужных пуговиц – можно придать им праздничный вид. А чтобы свечи горели дольше и не погасли до наступления утра, положите их в сумку и уберите в морозильник за день до праздника.

Идея №5: мягкий декор

Канун Нового года – самое время обновить домашний текстиль. Для праздника отлично подойдут постельное белье и подушки ярких оттенков, скатерти и пледы с рождественским орнаментом. Если вы хотите пользоваться этими тканями весь год, выбирайте более нейтральные рисунки – красную клетку или буквенные принты.

Идея №6: оригинальный подход

Маленькая квартира – это не повод отказываться от елки. Тем более что традиционную ель вполне можно заменить декоративной елочкой – маленькой и в горшочке. Кроме того, елку можно перенести на стену: нарисовать, составить ее силуэт из отдельных мелких предметов или прикрепить к стене несколько веточек, украшенных мишурой и разноцветными шарами. Получится настоящий арт-объект!

Идея №7: сделано с любовью

Зачем покупать елочные игрушки, когда можно сделать их своими руками вместе с детьми? Игрушки можно слепить из пластилина и сшить из фетра или бархата. А если вы не любите шить, попробуйте сделать игрушки из прозрачных шаров или старых лампочек. Для этого покройте стеклянную поверхность клеем и опустите шар или лампочку в плошку с блестками.

Идея №8: для самых маленьких

Устройте детям настоящий праздник и сделайте новогодние хлопушки. В качестве каркаса можно использовать втулку от туалетной бумаги – она придаст форму будущей хлопушке. Для обертки используйте ленты, цветную бумагу и фольгу. Вы также можете украсить хлопушку блестками. Главное, не забыть положить внутрь конфетти или сладкий сюрприз.

Идея №9: bon appétit!

Не забудьте украсить обеденный стол: привычную скатерть дополните настольной дорожкой с ярким рисунком. А классические льняные салфетки можно перевязать тоненькой бечевкой и украсить веточкой ели или розмарина. Картину дополнят ароматные свечи, новогодние венки и красивая посуда.

Идея №10: в ритме праздника

Новогоднее оформление может быть еще и звуковым: популярные рождественские мелодии сделают атмосферу в доме по-настоящему праздничной. Предлагаем не ограничиваться пределами гостиной и сменить рингтоны и будильник на мобильном, а еще делать зарядку под любимые новогодние рождественские клипы и новогодние комедии.

Декорации новогодних праздников – это не только елка, разноцветные игрушки, блестящая мишура и мерцающие гирлянды

Для многих из нас с детства Новый год – это еще и праздничная телепрограмма, которая в такие дни всегда была обильно сдобрена самыми разнообразными мультфильмами про Новый год, Рождество, Зиму. Мы уже выросли, но чем ближе праздники, тем сильнее желание вернуться в ту новогоднюю сказочную атмосферу детства, теперь уже вместе со своими собственными детьми

«Падал прошлогодний снег»

«Ох, уж эти сказочки! Ох, уж эти сказочники!»

Режиссер: Александр Татарский

Год выпуска: 1983

Рабочее название: «Ёлки-палки, лес густой»

Пластилиновый мультфильм советских времен покорил и покоряет сердца и больших и маленьких зрителей. А абсурдные реплики главного героя уже давно используются в качестве поговорок и присказок: «Иди, говорит, и без елки не возвращайся. А зато с елкой, говорит, возвращайся!».

Ёлка - главный символ всей истории. Ведь именно за ней в канун Нового года отправился мужик в шапке-ушанке. Он не умен, ленив, жаден, да еще и косноязычен (не выговаривает некоторые буквы и шепелявит). В лесу его ожидали необычные приключения, которые поражают любое воображение. Однако герой не останавливается ни перед чем, лишь бы получить желаемое. В итоге, запутавшись в происходящих с ним чудесах, он ни с чем отправляется домой, к жене. Правда, у него все-таки остается тигриный хвост, который вырос у него в волшебном лесу. И в самом конце мультфильма, голос за кадром сообщает зрителям, что главный герой все же добыл елку, но это было уже весной, поэтому он отнес ее обратно.

Чему учит? Мультфильм однозначно дает понять, что нельзя хотеть слишком много. То есть, жадность людей не красит. Чтобы чего-то достичь, необходимо приложить силы, а наш герой явно не отличается работоспособностью. Именно поэтому мужика постоянно подстерегают неудачи. Деткам, которые постоянно ленятся делать уроки или работу по дому, просто необходимо посмотреть данный мультфильм.

Новогодний выпуск «Ну, погоди!»

«Наконец сбываются все мечты. Лучший мой подарочек – это ты!»

Режиссер: Вячеслав Котёночкин

Год выпуска: 1974

Только при одном упоминании этого мультсериала у всех на лицах растягивается добродушная улыбка. Герои мультфильма Заяц и Волк были самыми любимыми зверюшками всех советских детей, да и современные от них не отстают. Каждый родитель считает своим долгом показать этот мультфильм своим детям с первой до последней серии. В канун Нового года, мы бы хотели особенно отметить зимнюю серию, действие которой происходит в доме отдыха. Там, в погоне за Зайцем, Волк успевает провалиться под лед, катаясь на коньках, а также напасть на огромного медведя в маске зайца и сыграть роль Снегурочки на детском спектакле. Как и в других сериях, Волка на каждом шагу ожидают неудачи и комичные ситуации. А в конце серии лавина забрасывает Волка на дерево, сидя на котором он грозит Зайцу: «Ну, Заяц, погоди!».

Чему учит? Каждый раз, как Волк старается причинить Зайцу вред, его настигают беды. Это ясно показывает, что надо относится к другим так, как бы ты хотел, чтобы относились к тебе другие.

«Щелкунчик»

«Слишком много сразу – вредно для здоровья»

Режиссер: Борис Степанцев

Год выпуска: 1973

По мотивам сказки Гофмана и балета Чайковского

Волшебная сказка без слов, знакомая, наверное, каждому. Да и в словах она не нуждается, потому, как и без них нас трогает история девочки-служанки, которой было позволено наслаждаться видом новогодней елки только во время уборки. Именно тогда она заметила лежащего на полу Щелкунчика – деревянную новогоднюю игрушку – зубастого рыцаря. Подняв игрушку с пола, девочка вдруг понимает, что она оживает. Оказалось, что это не простая деревянная игрушка, а прекрасный принц, которого заколдовал мышиный король. Как только Щелкунчик поведал свою печальную историю, в комнату ворвалась мышиная армия. Чтобы отобрать у девочки принца, они уменьшают ее с помощью своего волшебства до своих размеров. В ходе боя девочка сбивает корону с короля своим башмаком и чары рассеиваются.

Несмотря на то, что сказка была снята по мотивам истории Гофмана, она не повторяет целиком сюжетную линию.

Чему учит? Сказка про заколдованного принца учит состраданию. Она явно показывает, что бескорыстная помощь другим может принести вам пользу. Однако все же ждать награды после каждого доброго дела не стоит. И это обязательно нужно донести до маленьких зрителей.

«Зима в Простоквашино»

«А мне жалко елки рубить! Если все к Новому году будут елки рубить, у нас вместо леса одни пеньки останутся. Это вон для старушек хорошо, когда в лесу одни пеньки»

Режиссер: Владимир Попов

Год выпуска: 1984

По книге Эдуарда Успенского «Дядя Фёдор, Пёс и Кот»

В этой части трилогии про занимательную деревенскую жизнь и говорящих животных наступает канун Нового года. Кот Матроски и Шарик, которые, наверное, не известны только грудным детям и иностранцам, перестали разговаривать. А все потому, что Шарик смалодушничал и купил вместо валенок кеды. Почему? Да просто потому, что они оказались красивее. Почтальон Печкин изо дня в день пытается их примерить. Однако это становится возможным только во время приезда любимого Дяди Федора и его папы. Мама осталась дома, чтобы выступать на новогоднем «Голубом огоньке». После приезда долгожданных гостей все начинают дружно готовиться к праздничному вечеру. И тут выясняется, что телевизор не работает. Тогда Печкин, большой любитель посмотреть телевизор, решает пойти домой. Его, конечно, никто не отпустил. Телевизор починили, но звук настроить так и не смогли. Разочарованные герои смотрят мамино выступление без звука и вдруг слышат пение. Это пела неожиданно приехавшая мама. Оказывается, номер записали на пленку, и мама сама дошла до Простоквашино на лыжах. И вот были же раньше женщины в русских селениях, которые могли преодолеть такой путь на лыжах, в то время как ее мужчины добирались на машине.

Таким тонким юмором и комичностью наполнен весь мультфильм. Чего только стоит фраза: «Но у мамы совсем другие планы: «Голубой огонек» ждать не будет»; «Наверное, он был не как ты, он был хороший человек, раз его именем пароход назвали».

Чему учит? Данная история призывает не забывать о взаимопомощи и дружбе. А также поддерживать близких, несмотря на обстоятельства. И, конечно, показывает, что человек способен на все, было бы желание.

«Снежная Королева»

«Боль прошла, но осколок остался»

Режиссер: Максим Свешников, Владлен Барбэ

Год выпуска: 2012

По мотивам сказки Ганса Христиана Андерсена

Старая история в новой интерпретации была сотворена руками русских мультипликаторов. Несмотря на то, что общая сюжетная линия сохранилась, все же Снежная Королева в новом варианте имеет совершенно определенные планы – избавиться от людей всех творческих профессий. Именно они способны достоверно выразить свои эмоции и поделиться ими с другими. Но северный ветер призван остудить пылкие людские душонки. Тогда в мире воцарится долгожданное ледяное королевство, где будет только одна Королева. Однако планам ледяной дамы не судьба осуществиться. Маленькая девочка Герда пускается в путь, чтобы спасти своего брата. В результате ей удается уберечь весь мир от вечной зимы. На пути к царству Королевы Герда встречает как уже знакомых героев, так и новых друзей, которые помогают ей достичь свою цель.

Чему учит? Сказка рассказывает о дружбе, преданности и верности. О том, что необходимо всегда поддерживать своих родных и близких людей. А также о том, что добро может победить зло, только ему нужно немножечко помочь.

«Снеговик-почтовик»

«А кто нам ее подарит? – Елку нам подарит Дед Мороз!»

Режиссер: Леонид Амальрик

Год выпуска: 1955

По сказке Владимира Сутеева «Ёлка»

История про доброго Снеговика относится к череде тех мультфильмов, которые сделаны в традиционном для советской мультипликации качестве. В них также обязательно есть Дед Мороз, елка, подарки и добрые зверушки. Здесь праздник оказывается на грани провала из-за жадных волков. История начинается с того, как дети лепят Снеговика, который должен доставить Дедушке Морозу письмо с просьбой – прислать новогоднюю елку. Но лесные «злыдни» всячески пытаются отобрать письмо, считая, что Дед Мороз за него исполнит все их желания. Спасает ситуацию бурый хозяин леса. И вот утром малыши выходят во двор, а там стоит нарядная праздничная елка.

Чему учит? Рассказывает о том, как важна взаимопомощь. И почему добрым быть намного лучше. А еще о том, что много желать вредно, надо знать меру во всем.

«Двенадцать месяцев»

«Короли иногда любят, когда им говорят правду»

Режиссер: Иван Иванов-Вано, Михаил Ботов

Год выпуска: 1956

По одноименному произведению Самуила Маршака

В лютый зимний вечер мачеха отправляет свою падчерицу в темный и глухой лес за подснежниками. Но откуда им там взяться в январе? Это жадную мачеху совершенно не волнует. Ведь королева издала указ, который гласит: кто принесет корзину подснежников, тот получит корзину золота. И неважно, что подснежников в это время года днем с огнем не сыскать. Бедной девочке ничего не остается делать, как идти в лес и надеяться на чудо. Которое, кстати, с ней там и происходит. Уже совсем замерзнув, девочка выходит на поляну к костру, где расположились 12 братьев, они же 12 месяцев. Они-то и помогают ей добыть подснежники, и на прощание дарят колечко, которое в случае беды поможет падчерице вызвать братьев-месяцев на помощь. По прибытию домой девочка засыпает крепким сном. А в это время мачеха с дочерью отправляются с цветами к королеве. Она, в свою очередь, приказывает показать то волшебное место, где зимой растут цветы. По дороге мачеха будит девочку и заставляет опять идти в лес, чтобы показать королеве волшебное место. Падчерице приходится использовать возможности кольца, и она призывает на помощь братьев. После их появления воцаряется справедливость: мачеха с дочкой превращаются в собак, а королеве приходится просить у девочки помощи.

Чему учит? Сказка демонстрирует социальное неравенство, которое порой оборачивается лицом к неимущим. Она призывает как больших, так и маленьких забыть о статусах и общаться со всеми на равных.

«Полярный экспресс»

«Об этом я мечтал всю свою жизнь»

Режиссер: Роберт Земекис

Год выпуска: 2004

По одноименной книге Криса Ван Оллсбурга

Новый год не был бы праздником, если бы во время него не происходило волшебство. Вот и в этот раз без этого было никуда. Именно за чудесами, вместе с другими детьми, отправился маленький мальчик, который не верил в существование Санта-Клауса (Деда Мороза). Во время поездки в экспрессе, который мчится на всех парах на Северный Полюс к Санта-Клаусу, главный герой обретает подругу, а также попадает в неожиданные перипетии. В конце сложного пути мальчика ожидает чудо – Санта-Клаус, взмывающий вверх на своих санях, запряженными оленями.

Мультфильм представляет собой 3D-анимацию и включает в себя множество достоверной информации. Например, адрес места назначения – это реальный адрес, по которому в детстве жил Роберт Земекис.

Чему учит? Эта новогодняя история помогает поверить в чудеса и вселяет дух праздника не только в детей, но и во взрослых. На протяжении всей истории рассказывается о дружбе и объясняется, что это слово на самом деле значит.

«Рождественская история»

«Новый год, Новый год. Повсюду Новый год! На старый год уже смотрели как на покойника»

Режиссер: Роберт Земекис

Год выпуска: 2009

По мотивам произведения Чарльза Диккенса «Рождественская песнь»

Финансист мистер Эбенезере Скрудже никогда не любил Рождество. Вот и в этом году он всячески выказывает презрение и к этому празднику и ко всем окружающим, кто его чествовал всевозможными способами. Он был уже не молод, но ничего, кроме денег, оценить не мог. Дружба, любовь и добрые отношения – не в его вкусе. Но не тут-то было! В ночь перед Рождеством к нему в гости являются трое духов, которые дают ему возможность посмотреть на всю его жизнь со стороны, и не только на прошлую, но и будущую. И, конечно, он осознает, что после его ухода на тот свет ничего после него не останется. Пробудившись наутро, он кардинально меняет свою жизнь, и вместе со всеми начинает радоваться Рождеству и ценить жизнь.

Чему учит? Эта немного жутковатая история очень поучительна как для детей, так и для взрослых. Она рассказывает о том, к чему может привести жадность и жажда денег. И как все-таки важно иметь друзей и близких людей, которые поддержат и помогут в трудную минуту.

«Как Ежик и Медвежонок встречали Новый год»

«Как же без елки, ведь Новый год?»

Режиссер: Алла Грачева

Год выпуска: 1975

Как можно отмечать Новый год, если дома нет елки? Таким вопросом задались и герои этого мультфильма. Поэтому и отправились ночью на ощупь елку искать. Долго длились их поиски, даже пришлось в сугробы нырять. Но, к большому их огорчению, елку так найти и не удалось. Придя домой и оттаяв, ежик, недолго думая, решил блеснуть талантом и сыграть роль елочки. Ведь у него тоже есть иголочки, которые можно украсить праздничными шарами. На том они и порешили. А то какой же праздник да без елки!

Чему учит? Данный мультфильм явно демонстрирует, что безвыходных ситуаций не бывает. А бывает только нехватка фантазии!

Пристебніть паски безпеки — ми злітаємо!

Найдивовижніше творіння британського автопрому! Стильний зовні, якісно зроблено всередині, фантастично швидкісний та при цьому ще й достатньо прохідний. До того ж не споживає бензину! Мрія!

Jaguar зробив не просто електромобіль майбутнього, а безшумний, з нульовим рівнем викидів, шалений, драйверський кар, стовідсотковий Jaguar із запасом ходу на 470 км і швидкістю розгону до 100 км за 4,8 секунди, але… Чи все із зазначеного вище є правдивим?

Далі...

 

Неможливо звикнути до того, що під час кожного прискорення потилиця «карбується» у підголовник, а сусіди по потоку перетворюються на змащену картинку, яку зносить кудись назад. Непередаване враження пробирає до мурашок і прискореного серцебиття.

4,8 секунди розгону до 100 км. Параметри суперкара! І це реально правда. Alwaysbusymama переконатися в цьому нещодавно :)

I-Pace має два ефективні та компактні електродвигуни потужністю 400 к.с. та повний привід (AWD). Прискорення, що з місця, що з ходу, обгін на цій електричній фурії — це стрибок у гіперпростір. Водіння Jaguar I-Pace на швидкості фантастичне задоволення!

 

Електрокар Jaguar I-Pace — це передусім Jaguar. Він дуже красивий зовні та якісний усередині, приголомшливо динамічний та швидкий, з відмінною керованістю і стійкістю на дорозі, у міру жорсткий з активною пневматичною опціональною підвіскою, яка автоматично знижує авто на 10 мм під час подорожі зі швидкістю, що перевищує 105 км/год протягом тривалих періодів часу, або підвищує висоту автомобіля для збільшення кліренсу в умовах бездоріжжя.

I-Pace — найрозумніший у світі п'ятимісний спорткар. Його технології, інновації та можливості вражають. Сучасна мультимедійна система, що забезпечує неймовірну кількість інформації та розваг, два сенсорні екрани високої чіткості, цифрова інтерактивна панель приладів, спортивні сидіння зі шкіри Windsor із регулюванням положення за 18 налаштуваннями, навіть іонізація повітря у салоні, датчик якості повітря, аудіосистема Meridian Sound System з 11 динаміками, 6 подушок безпеки, 5 зірок безпеки за версією Euro NCAP. Тут є все!

Але є одне але! Усі переваги електричного Jaguar — комфорт, безшумність, чудова керованість і дивовижний дизайн — відходять на другий план під час оцінювання, бо головна особливість цього авто — він електричний, а отже, основною оцінкою можуть слугувати лише два ключові параметри — запас ходу та швидкість зарядки.

Офіційна цифра максимального пробігу I-Pace на одній заправці, заміряна за методикою WLTP (всесвітній вимірювальний їздовий цикл; зазначимо, що в реальному житті такі умови відтворити достатньо важко, ці дані скоріше для порівняння з електромобілями інших брендів) — 470 км. Але за фактом ви отримаєте десь 330–370 км, а «зимову» цифру, коли фари світяться довше, працює обігрів, а ефективність батарей трохи нижча, я не берусь прогнозувати, бо тестувала автомобіль ще восени.

Якщо падіння пального в баку автомобіля з ДВС не відчувається як трагедія — так, варто заправитися, то в I-Pace спочатку запас ходу — це як повітря в аквалангу: життя залишилося на годину, пів години, п'ятнадцять, десять хвилин — і подумки в голові відразу десь чується гучна сирена реанімації.

Оскільки тест тривав два дні, а живу я за містом, змоги перевірити швидкість заряджання на спеціально обладнаних зарядних станціях мені не довелося (у виробника заявлено при змінному струмі 7 кВт заряду до 35 км пробігу за годину, а за постійного струму 100 кВт —  до 100 км пробігу за 15 хвилин). Однак I-Pace обладнаний універсальним зарядним кабелем, який можна використовувати зі звичайної розетки, чим, власне, ми й скористалися. Швидкість заряджання —  6 км на годину, тобто за 12 годин на 72 км, а з 0 до повної зарядки зазначено майже 40 годин (з відсотком заряду збільшується швидкість заряду)! Але тут треба зазначити, що в автосалоні консультанти вже запропонують вам оновлений I-Pace 2021 модельного року, що має прискорену 3-х фазну зарядку. Я ж випробувала автомобіль 2020 року.  

Шкода, часу було замало, а тому із системою рекуперативної підзарядки я не розібралася, проте маю надію, що згодом протестую новий I-Pace і перевірю його в дії.

Якщо стисло, то працює вона так — щойно водій знімає ногу з педалі газу, удосконалена система регенерації енергії гальмування з двигуна Enhanced Brake Regeneration ефективно перетворює наявну кінетичну енергію на електричну для заряджання акумулятора. Тобто коли ви гальмуєте — акумулятор заряджається.

А ще можна ввімкнути режим максимального енергозбереження: знижується потужність двигунів, відключається «клімат» — але навіщо ж тоді купувати Jaguar з його приголомшливою динамікою та спортивною підвіскою?!

Jaguar I-Pace — перший електромобіль із найдинамічніших автівок і точно найшвидший кросовер, який був у мене в оглядах для Alwaysbusymama, це повноцінний престижний преміум-кросовер, просто з електродвигуном вартістю від 64 720 євро.

 

На мій погляд, I-Pace — дійсно машина мрії. Цей автомобільний ідеальний, але на сьогодні портрет його покупця — це житель приватного будинку, який у середньому проїжджає 150 км на день, щоразу встановлює автівку на підзарядку після повернення додому та має ще один автомобіль із двигуном внутрішнього згорання (бензин/дизель) на випадок далеких поїздок.

 

Мій ідеальний автомобіль! Пішла писати листа Діду Морозу!

Пильнуйте на дорозі!

 

Ваша Alwaysbusymama Альона Бондаренко

Попасть на грузинское застолье и выйти оттуда относительно живым – задача не из легких. Гостеприимство этого народа безгранично. Горный воздух пьянит посильнее молодого вина. Мужское многоголосное пение проникает в самое сердце, как и сами красавцы певцы, от которых невозможно отвести взгляд. А еда! Вкусно так, что сразу забывается проблема сохранения тонкой талии.

Что ж, затянув «Где же ты моя, Сулико?», давайте познакомимся с самыми известными блюдами грузинской кухни.

Хачапури 

Часто подается как горячая закуска. Хотя, что уж скромничать, эта лепешка из сдобного или слоеного теста, замешанного на мацони, с начинкой из рассольного сыра настолько сытная, что вполне способна заменить обед. По правилам тесто и сыр должны быть в равных пропорциях. Но многие хозяйки уверяют: больше сыра хачапури не испортит!

Впервые стали выпекать в северо-западной Грузии много веков назад и назвали, соединив два слова: хачо – творог, пури – хлеб. Сейчас почти каждая народность готовит по своей рецептуре – и только ее считает единственно верной.

А мы и не против)

Потому что можем попробовать:

• - имеретинские – самые распространенные, круглые и закрытые, внутри покрошенный имеретинский сыр;

• - гурийские отличаются от имеретинских формой: они не круглые, а полумесяцем. Обязательное блюдо рождественского стола;

• - хачапури по-мегрельски – круглые, с поджаристой корочкой из расплавленного;

• - хачапури по-аджарски в виде лодочки, в центре которой в масле растекается яйцо;

• - пеновани из слоеного теста, по форме выглядит как квадратный конверт;

• - ачма, или лазанья по-грузински, – много слоев тонкого несладкого теста, между которыми проложена соленая сырная начинка.

• Главное – не думать о весах!

 

Сациви 

Так называют и соус, и блюдо. Соус делают из измельченных грецких орехов, смеси пряностей, трав, гранатового или лимонного сока. Он получается густым и невероятно ароматным. Можно взять кусок свежего хлеба пури, макать его в соус – и больше для счастья ничего не требуется. 

Соус подают также к мясу, птице и рыбе. Сациви из курицы – это уже самостоятельное кушанье, причем праздничное. Курица когда-то заменила индейку, с которой надо готовить согласно традиционной рецептуре. Кусочки курицы заливаются тем самым соусом, варятся, а затем охлаждаются. Причем чем дольше продлится роман курицы и соуса, тем сочнее и насыщеннее будет результат их любви. 

Лобио

 

Пхали 

Вы сразу узнаете эту закуску – небольшие, чуть приплюснутые колобки, живописно разложенные на тарелке. Виды пхали может ограничить только воображение. Готовится буквально из чего угодно. За основу чаще всего берут шпинат, свеклу, капусту, перец, курицу, мясо. Но весь смак в заправке – и в ней обязательны грецкие орехи, чеснок, кинза, лук, хмели-сунели. Если разные виды пхали подают вместе – ассорти именуется пхалеули.

Хинкали 

Забываем о хороших манерах, хватаем горячий хинкали за хвостик, переворачиваем, откусываем кусочек и, причмокивая (это важно!), пьем ароматный бульон и потом едим мясо и тесто. Погружаемся в нирвану.

Считается, что хинкали придумали в горной части страны во время войны с персами. Сражения были кровавыми, солдаты совсем обессилели – даже есть не могли. Тогда женщины изобрели новое питательное блюдо. Рубленное острым ножом мясо молодого барашка смешали с луком, чесноком и специями. Фарш завернули в тесто и сварили на открытом огне. Бульон внутри хинкали обладал поистине целебной силой. В изначальном варианте домашних хинкали зелени не было, так как в горах ее не выращивали. С мясом тоже строгих правил нет – есть хинкали с бараниной и хинкали с говядиной.

А еще по умению приготовить хинкали проверяется мастерство хозяйки. Все дело в складочках! В идеале их должно быть 28. Сами попробуйте, столько сделать. Знаете, почему 28? За этот промежуток дней солнце совершает оборот вокруг оси. Хвостик – небесное светило, а складочки – его лучи.

 

Суп Харчо

 

Густой, наваристый, обжигающий пряностями мясной суп харчо занимает почетное место в списке самых вкусных супов национальных кухонь мира. Особенно хорош в холода, насытит и согреет, зарядит энергией и отличным настроением. Готовят его из говядины на косточке, длиннозернового риса, ткемали и толченых грецких орехов. 

Бадриджани 

Так красиво называется популярная закуска – рулетики из баклажанов. Собственно, бариджани в переводе с грузинского и есть баклажан. В поджаренные на масле тонкие полоски баклажанов заворачивается паста из орехов, лука, чеснока и зерен граната. Пажитник, имеретинский шафран, кориандр, уцхо–сунели, хмели-сунели – пряности вариативны, с ними меняется и интонация готового блюда. Подают как закуску или гарнир к мясу.

Чахохбили 

Хохоби – по-грузински фазан. Из него и готовили чахохбили. Привезли птичку в древний город Фазис (сейчас Поти) из путешествия в Колхиду аргонавты. Уже поняли? Фазис – фазан. Со временем фазаны повывелись и сильно подорожали, пришлось заменить их курицей.

Три кита чахохбили – курица, томаты и лук. Вполне незамысловатый набор. Но когда к ним добавляются кинза, реган, чеснок и хмели-сунели – в чугунной кастрюле, где тушится блюдо, рождается волшебство.

Аджапсандали 

Рагу из овощей, наверное, можно найти почти в любой кухне мира. В грузинский вариант входят баклажаны, лук, сладкий перец, томаты, чеснок, аджика, зелень и специи. Последние как раз и придают блюду местный колорит. Все вроде просто, но придется повозиться. Овощи грузинские повара обжаривают по отдельности и лишь потом соединяют в единую композицию. Готовят на сковороде или на мангале.

Чакапули 

Праздничное пасхальное блюдо из молодого барашка, тушенного с зеленью с обязательным эстрагоном (тархун). Подается с ткемали. В принципе ничто не мешает сделать чакапули и в другое время года. Но когда вы еще найдете сразу юного барашка, недозревшие сливы и нежнейшие, только появившиеся листочки тархуна? А если удастся попробовать чакапуле, приготовленное в большом котле на огне, счастью вашему не будет предела!

 

Наша Alwaysbusymama Альона Бондаренко в гостях у Пологовому будинку «Лелека» не вперше (перший візит тут), але цього разу ми покажемо вам дещо особливе) 

Стерилізаційне відділення пологового будинку — це складний комплекс, розділений на ізольовані зони, де весь медичний інструментарій піддається миттю, дезінфекції, комплектації, упаковці та стерилізації під наглядом спеціалізованої комп’ютерної системи. А ще тут червоний, синій та зелений не просто кольори підлоги, а зони відділення, що відрізняються.

Чим?

Ходімо дізнаємось!

Аби переглянти відео - тисни тут!