Моє життя завжди було схоже на довгу подорож – спочатку це був пошук себе, способів самореалізації, а потім це переросло в пошук власної домівки, де б мені хотілося жити. Живучи в Києві, маючи постійного партнера вже багато років, я так і не наважилась завагітніти, а після півроку в Тайланді та 7-ми денної віпасани якось досить легко сказала «так!» власному материнському інстинкту.
Важко сказати, що вагітність була чітко запланованою, я не вираховувала дні та дати, але просто дозволила собі літати в цьому просторі, поруч з власною дитиною. Все трапилось настільки швидко, що я була приємно здивована і, звісно, я була в подорожі, коли дізналась. Тоді це були українські Карпати, але ми вже були на порозі великого кількамісячного тріпу по Європі. І навіть коли я побачила позитивний результат тесту, це не зупинило мою жагу рухатись далі, вперед до нових пригод.
Але тоді я ще не уявляла, як буде складно прокидатись о 6-ій ранку у Варшаві через різницю в часі з моїм роботодавцем; як мій організм не зможе витримувати аромати арабської їжі в Берліні, і що плани все ж таки зміняться, - ми не поїхали далі, бо я просто не мала сили, постійна ранкова нудота і слабкість зробили своє. Ми з чоловіком повернулись до України, і оселились на 2 місяці за містом, де зараз живуть мої батьки, у мальовничому місці, щоб насолодитись тишею і спокоєм. Та хіба на довго?
Де народжувати і як я знала давно. Точніше я уявляла не думаючи поки про конкретне місце, просто хотіла, щоб це було казково і бажано не в наших лікарнях, де запах ліків та смутку літає повз ліжками. Це мала бути казкова країна і все мало бути максимально природно, якщо мій організм таке дозволяв. Про Індію мені розповіла подруга, що народжувала у воді, в оточені професійних акушерок в спеціальному центрі природніх пологів. І я почала мріяти про це місце, але мій хлопчик вибрав собі інший дім. На жаль, через неможливість отримати візу до Індії на довгий період, почались пошуки іншого подібного Центру і так ми знайшли Bumi Sehat на Балі.
Ні, я не мріяла ніколи про серфінг і тому Балі не був моєю мрією, але моя дитинка зробила свій вибір і я не могла не прийняти це до уваги. Все складалось в одну картину – можливість оформлення візи на пів року, прекрасний Центр природніх пологів Bumi Sehat, заснований Робін Лім та всі переваги тропічного острівного життя.
До приїзду в Індонезію ми повернулись знову до Тайланду, а вже на 7 місяці моєї вагітності опинились на райському острові. Одразу оселились недалеко біля океану в еко комуні і почали своє неспішне життя та підготовку до народження. Ми жили в певній відстані від Центру Бумі Сехат, який знаходився в Убуді, але на огляди я їздила регулярно. Пам’ятаю свій перший візит до Бумі, коли мене зустріла сама Робін Лім, погладила животик і сказала, що я все зробила вірно, що приїхала сюди, і що в менебуде прекрасна дитина. Кожного разу мене оглядали та давали цілу купу натуральних вітамінів для вагітних.
Острів Балі схожий на велетенську країну, яку неможливо побачити ні за декілька днів, як деякі острови Тайланду, а ні навіть за декілька місяців, бо відстані настільки великі, що для мене він частково так і лишився загадкою, адже ми переміщалися на мопеді, а з моїм вже велетенським животиком на ньому можна було всидіти не більше години. Тому всі гарні водоспади, природні джерела та вулкани так і залишились для мене лише гарною картинкою в буклеті, про що я аніскілечки не жалкую.
Коли прийшов день пологів, я відчула це одразу. Попередивши свою акушерку – австралійку Карлі, з якою я контактувала до народження, ми відправились на нічному таксі до Бумі Сехат з Чанггу в Убуд. І лише через два дні після прибуття туди, я народила прекрасне дитинча. Все пройшло максимально природньо і відносно легко, але багато моїх міфів вщент розвіялися: про те, що роди бувають без болю, що можна народити за 12 годин, а трохи пізніше – що немовля спить 18 годин на добу.
Головною особливістю центру Бумі Сехат є лотосове народження – коли після народження малюка пуповину, що з’єднує його з плацентою, не перерізають, а залишають до її самостійного природнього від’єднання. Я вирішила залишити плаценту приєднаною до малюка до наступного ранку, коли вся плацентарна кров перейшла до немовляти, після чого індонезійські акушерки, наспівуючи Гаятрі-мантру, провели обряд перепалювання пуповини.
Свою подорож, але вже по острову, ми продовжили, коли вирішили переїхати в іншу частину Балі, поближче до пляжів, де океан без шалених серферських хвиль і де можна вчити малюка плавати. Так і живемо, - ходимо по довгим пляжам, плаваємо, але зовсім не їмо екзотичних фруктів (у мене дієта годуючої матері). Показуємо малюку острів, а він у свої 2 місяці вже ділиться на своїй мові враженнями. Встаємо вдосвіта і досліджуємо доступні пляжі, поки сонце не почало припікати. Любов і гармонія.
Автор: Umka Estebanovna
