Лідія Білас: Масштаб мрії може визначатися лише широтою світогляду мрійника

Лідія Білас: Масштаб мрії може визначатися лише широтою світогляду мрійника

 

Лідія Білас, засновниця мережі освітніх проєктів MRIYDIY, співзасновниця мережі приватних шкіл КМДШ

 

З пані Лідією ми знайомі давно. Вона була спікером на MAMA SUMMIT, ми реалізували багато спільних ідей щодо КМДШ та навіть разом із донькою Мартою стали героїнями нашого спецпроєкту «Вічні цінності».

Цього разу наша зустріч стала особливою. Пані Лідія на декілька днів у Лондоні і це чудова можливість поспілкуватися наживо. Говорили про бізнес та особисте в умовах війни. За 2500 км від дому, де усе інакше, зустрічі з українцями безцінні, бо вони про тепло й розуміння без слів.

Пані Лідіє, ми з Вами не бачилися 1,5 року, хоча за даний період так багато всього відбулося, що цей проміжок часу відчувається як вічність.

Ваші дописи в соціальних мережах завжди про надію, мотивацію та віру. Що допомагає Вам триматися в період війни?

 

Як би не дивно це прозвучало — те саме, що і в мирний час. Люди. Найближчі й ті, з ким із півслова розумієш один одного. Бо часи змінюються, а люди — ні, можливо, за дуже рідкісних винятків. Ми всі багато чого усвідомили за ці шість місяців. Навчилися бути сильними й подорослішали, навіть дехто передчасно, а хтось із запізненням.

Захоплюючись географією, скажімо, людина може намріяти підкорити найвищий вулкан Землі Охос-дель-Саладо. Якщо ж до географії додати захоплення технологіями, то цілком можливою стає мрія створювати географічні інформаційні системи. Зараз ми, попри те, що нищимо планету, чимало висловлюємося про збереження природних ресурсів, про те, як мріємо про її збереження. Але по-справжньому таку мрію може сформувати лише людина, яка має знання та досвід у цій сфері, щиро зацікавлена тією ж географією, вивченням ґрунтознавства й інших дисциплін, на яких базується реалізація збереження природних ресурсів. Що більше ми знаємо, що більше зростаємо, розвиваємося і вчимося розуміти, як влаштований цей світ — то досконалішими стають мрії, які можемо впевненіше реалізовувати.

 

Про що Ви мрієте сьогодні?

 

Я мама двох дорослих дітей, які багато навчились і навчаються й досі.

У мене десятирічний досвід роботи в освітній сфері та взаємодія з командою кращих у своїй галузі. Я не припиняю займатися самонавчанням, постійно в полі зору сучасні методики викладання і досвід шкіл у різних країнах. Тому і мрія в мене виникла зовсім не випадкова — максимально підвищити рівень української освіти.

Що це означає?

Навчати дітей та розвивати їхній світогляд, допомагати українським учителям опановувати сучасні методики викладання, об’єднувати батьківські спільноти задля цікавих проєктів, створювати простори щасливого дитинства для наших дітлахів, піклуватися про українських дітей, які тимчасово перебувають за кордоном, та навіть там допомогти їм навчатися за українською програмою.

Зараз, після непростої адаптації до нових реалій, відчуваю, що вже відновилися ресурс і заряд, в аналогічному стані й моральному дусі команда — а це та обов’язкова умова, за якої можу не лише мріяти, а й діяти у цьому напрямі. І це, мабуть, те, що ми можемо робити, аби наблизити нашу перемогу.

 

 

Чи всі близькі та друзі пройшли випробування війною?

 

По-різному. Нас ніхто ніколи не готував до таких екстремальних обставин, тому я ніколи не вдаватимуся до осуду, як себе проявляють деякі люди, хоча мені ніхто не забороняє робити висновки. Але те, що заперечити важко, війна все розкриває та проявляє, мов лакмусовий папірець. З людей і стосунків злітає все «напускне» і залишається справжнє — і це не залежить від того, де і в яких умовах та обставинах опинилися люди. Мої найближчі люди зі мною, і їхня підтримка є безцінною.

А ось із партнером по бізнесу нескінченні компроміси, які раніше мали право на існування, виявилися раптом непотрібними, бо настав час збагнути, що компроміс не вписується у твою картину світу, а отже, необхідно рухатися до свого бачення та мрії. Тому, попри тривалий та доволі успішний шлях разом, далі кожен із нас прямує власною дорогою.

Моє бажання лишилося незмінним — я хочу розвивати освіту відповідно до викликів часу, яка націлена на майбутнє. І хоча війна, звісно, створила виклики та випробування, проте змінити щось кардинально точно не може.

 

 

Як трансформувалася робота КМДШ від початку війни?

 

Карантин нас дуже підготував до формату онлайн, і ми вважали, що готові до всього. Але ж ми не готувалися до того, що декому з учителів доведеться проводити заняття, перебуваючи в бомбосховищі, або під час уроку в когось із учнів поблизу може пролунати сирена, або хтось долучатиметься до заняття з іншого часового поясу. Проте за період карантину ми всі опанували навичку адаптивності та гнучкості, тому питання зупинитися навіть не поставало. Ми розуміли, що сьогодні маємо тримати оборону на нашому освітньому фронті як ніколи міцно. Дозволити зруйнувати можливість навчатися нашим дітям — це просто жахливий сон. Тому вся робота була спрямована на відновлення навчального процесу, комунікацію з родинами та посильну підтримку дітей.

До речі, з перших днів війни наша львівська школа стала прихистком для цілих родин. Наша команда активно волонтерила в різних куточках не лише України, діти виходили на протести в Європі, наші хлопці перебувають у лавах ЗСУ.

Наш цьогорічний випускний перетворився на благодійний збір допомоги на потреби ЗСУ, за кілька годин було зібрано понад 0,5 млн грн.

Саме в приміщенні львівської КМДШ засновано найбільшу волонтерську платформу допомоги від людини до людини — «Співдія», яка скоординувала зусилля держави, громадського сектору та бізнесу та, крім того, вже допомогла понад 150 000 людей, створила 30 осередків «Співдія заради дітей», використовуючи досвід освітян нашої школи. На нашій базі відбувалася безкоштовна підготовка до Мультитесту для старшокласників, що переселилися зараз до Львова, а програму експрес-курсу з мови, математики й історії для понад 2000 старшокласників створила наша академічна команда.

Крім навчання, під час війни ми вирішили більше зважати на соціальний напрям, і наразі я щаслива, що можемо бути ефективними і у цьому.

Ми продовжимо допомагати там, де ми потрібні, де наша експертиза та досвід можуть бути корисними і бодай на крок наближати до перемоги.

 

 

Війна — це не тільки час викликів, а й час можливостей. Які нові проєкти чи ідеї Ви вже готуєте для реалізації?

 

Безцінний досвід у КМДШ, робота з командою кращих стали неабияким підґрунтям для реалізації нових цілей.

Ми з командою розпочали роботу над освітнім проєктом MRIYDIY.

Це велика мережа — садочки, школи, спільноти батьків, навчання для викладачів, фундації, навчання за українською програмою дітей, які тимчасово залишаються за кордоном, тощо.

Уже 15 серпня відкриваємо дитячий садок MRIYDIY у Львові. Це окрема сучасна будівля площею понад 1300 м2, велика територія для ігор, спорту. Ми напрацювали чудову розвивальну програму для дітей, бо мріємо створити для наших дітлахів простір справді щасливого дитинства, яке вони пам’ятатимуть усе життя.

 

 

Які унікальні особливості освітнього проєкту MRIYDIY?

 

Усі наші проєкти, які ми розпочали втілювати в межах екосистеми MRIYDIY, орієнтовані на два основних блоки. Перший — це emergency, те, що ми можемо зробити в умовах надзвичайної ситуації, в умовах війни.

Наші короткострокові плани — це  розпочати навчальний рік офлайн, відкрити школу, садочок та всі можливі формати роботи з дітьми. Це те, що ми вміємо робити. Це допомога і швидке реагування, соціальні проєкти, пов’язані з дітками, які перебувають за кордоном, спрямовані на те, щоб вони не втрачали зв’язок із батьківщиною.

Що стосується довгострокових планів — це development projects.

Це наступна складова, яку ми маємо робити сьогодні для нашого завтра. Щодо цих напрямів, то ми вбачаємо для себе реалізацію проєктів не лише школи. Ми боремося за мізки, за інтелектуальну, ціннісну, ідеологічну українську ідентичність. Робити це ми будемо за допомогою вчителів, дітей. Це наші плани на майбутнє.

Ідеологічно нічого не змінилося, просто змінюються лише інструменти. Ми як планували змінювати і впливати на трансформацію української освіти через якісну приватну освіту — так і робитимемо це. Ми як планували створювати найпотужнішу спільноту батьків, учителів та розвивати дітей, які готові брати на себе відповідальність за своє життя та своєї країни — так і продовжуємо це робити. Єдине що — шляхи для цього використовуватимемо різні.

І це єдина мрія, яка зараз є в усіх нас. Ми робитимемо те, що робимо найкраще. Ми будемо через мрію про перемогу впливати на українську освіту та вчити дітей своїми діями підсилювати нашу країну.

Це найважливіше.

 

 

Про цінності. Наскільки їх потреба загострилася під час війни? Чи змінилися Ваші цінності, цінності Вашої команди?

 

Так, загострилася. Цінності завжди були для людей маяком. Принаймні я кажу про людей, з якими мені пощастило бути поруч. Сьогодні, коли ми по суті переживаємо війну цінностей, цей маяк життєво необхідний, просто щоб не зійти з дороги і не здатися. І коли, наприклад, опускаються руки, то одразу згадуєш про відповідальність за себе, команду, учнів і батьків — і все стає чітким, виразним, знаходяться сили й рухаєшся далі.

Команда завжди керувалася цінностями, нам не потрібно було виписувати їх на стіні. Зараз додалися ще дві цінності й теж якось органічно — сміливість та гідність. Ми й раніше були сміливими, але, можливо, про це не здогадувалися. Сьогодні вже це чітко знаємо, бо бачимо, як українці захищають свою землю. Як починають нові проєкти, як навчаються із бомбосховищ і навчають під звуки сирен.

 

 

Освіта офлайн у навчальному році 2022/23 — це реальність чи міф? І як освітяни мають готуватися до нового навчального року, до чого мають бути готовими, окрім очевидних безпекових викликів?

 

Мають бути гнучкими та пропонувати дітям, окрім офлайну, інші формати навчання. Мають бути готовими до гібридного, онлайн-навчання, до того, щоб декілька разів на семестр змінювати формати.

Наступне — те, як викладати. Авжеж, офлайн — це не очне навчання, але ми переконалися, що навіть першачки можуть залюбки вивчати математику через Teams, якщо по той бік екрана перебуває вчитель в активному режимі. Можливо, це відчувається дещо дивно, але зараз саме час для вчителів, які можуть проявити свою креативність щодо підходів до організації навчального процесу. Скорочення уроків до 15 хвилин, аби перейматися своїми справами, домашні завдання по вайберу — це шлях у нікуди. Треба це усвідомити й виправляти.

Велика подяка українським освітянам, які навіть із бомбосховищ знаходили способи провести заняття, і не просто провести, а зацікавити дітей та зробити на уроці з ними бодай невеличке, але відкриття. Це те, що люди часто-густо називають «Учитель від Бога». Тому можна ідеально підготувати матеріально-технічну базу для навчання, розробити різні сценарії розвитку подій, але за цим усім усе одно перебуватиме вчитель. Саме тому ще одна мета нашого проєкту MRIYDIY — працювати з українськими викладачами, навчати їх сучасним методикам, забезпечити той простір педагогічної діяльності, який вже давно відкритий для викладачів у кращих світових школах.

 

Що б Ви порадили людям, які сьогодні побоюються розпочати новий проєкт, започаткувати певний напрям, узяти курс на зміни у своєму житті?

 

Головне — не боятися. Життя непередбачуване, і довго наважуватися чи сумніватися — у нас більше немає такої розкоші. Мріяти, розширювати власний світогляд, читати те, на що ніколи не звертали уваги в книжковому магазині, переглядати фільми незнайомою мовою, узяти за правило раз на місяць проходити навчальний курс, який зовсім не стосується вашої професії, наприклад, літакобудування; виходити за межі, пробувати нове.

У всіх школах мережі освітніх проєктів MRIYDIY діти дуже полюбляють рефлексії — ставлять мету, мріють і прописують шляхи й етапи до досягнення своєї мети, а потім аналізують результат. Навчаємо дітей того, що мріяти важливо, а ще надто важливо — діяти.

Тим, хто відчуває страх розпочати щось нове або змінити існуюче, радять спершу сформулювати свою мрію, можливо, навіть візуалізувати її, удосконалити, додавши соціальної значущості, визначити кроки досягнення своєї мрії та зробити один крок. Усього лиш один. Потім буде інший, а далі — ще один.

Точно можу запевнити, що маленькі кроки мають велику силу, головне не тупцювати на місці. Тому сьогодні як ніколи потрібно діяти.

Мріяти й діяти.

 

Інтерв’юер: Альона Бондаренко Facebook, Instagram

Редактор: Лариса Сонько

Фотограф: Андрій Штефуца

Локація: Mriya / Ukrainian Neo Bistro