Вона молода, красива, цілеспрямована, упевнена в собі, талановита, у неї безліч проектів в Україні та поза її межами, для неї не існує нічого неможливого, вона іронічно та цікаво пише — її стиль неповторний.
За багато років у професії позаочі її звуть «Радіо-мать».
Лише для Alwaysbusymama — Юлія Бурковська.
Юлія Бурковська:
-
медіа-менеджер;
-
ведуча радіостанції "Європа Плюс";
-
мама двох синів Феді (6 років) і Кості (3 роки)
Юля, судячи із твоїх сторінок у соцмережах, родина в тебе щаслива: двоє дітей, чоловік, улюблена робота, чимало подорожуєш...
Ти знаєш, ніколи не довіряй соцмережам. Якщо часто в людини бачиш підкреслено усміхнені обличчя, ідеальну кольорову гаму та підпис «любов-любов», знай, що поза кадром точно є якась «лажа». Бо життя — воно полюбляє баланс. І якщо уникати стресового досвіду й постійно бути «на позитивчику» — цей досвід наздожене тебе зненацька й у свій спосіб. У моєму житті, крім романтичних світанків на узбережжі та групового стрибання на батуті, ще є ціла купа дрібних і серйозних сварок із коханим, роздратування від настирливості дітей, розчарувань у бізнес-проектах. Та коли ставитися до всього — а насамперед до себе — з іронією, то вся ця палітра переживань зрештою складається в доволі зграбну картину. Скажімо так, я відчуваю, що моя родина рухається в правильному напрямі тернистим шляхом пізнання та розвитку.
До речі про розвиток — чи є якісь спеціальні методики виховання та навчання дітей? Яким саме ти віддаєш перевагу?
Логіка, здоровий глузд і материнська інтуїція — ось мої інструменти. Чекаючи на первістка, я прочитала книгу Жан Ледлоф «Як виростити дитину щасливою», і відтоді керуюся принципом пріоритетності природних інстинктів, які власне скеровують розвиток людини в єдино гармонійному руслі. Це геть не означає, що ми харчуємося сонячною енергією та розчісуємося шишкою — навіть навпаки, час від часу ми із задоволенням можемо вмолотити разом хепі-міл. Це лише говорить про те, що якщо малюк неусвідомлено, через плач і занепокоєність, просить твого тілесного контакту, і ти фізично відчуваєш потребу притиснути його до себе — це значно достеменніші відчуття, аніж настанови начитаного педіатра про користь самостійності з перших днів життя: мовляв, не привчайте до рук, нехай плаче та звикає до того, що за їжу треба поборотися самому. Я не беруся засуджувати такі позиції, але матінці-природі довіряю значно більше, ніж українській педіатрії.
Тобто дітей ви носите в слінгах, сповідуєте грудне вигодовування та всюди берете малюків із собою?
Перші два пункти — так, і зараз хлопці виросли в здорових у психосоматичному сенсі дошкільнят. А от щодо брати малих із собою і на роботу, і на тусовку — то я просто не надто люблю тривалий час розважати дітей, і швидко стомлююсь. Тому якщо й хочу вразити малючий світ веселим музичним фестивалем або барахолкою, неодмінно беру няню із собою. Ще колись я відверто собі зізналася, що тривалий час малювати тичинки до квіточки разом із дітками мені дещо нудно, і знайшла няню, яка щиро насолоджується від ігор із дітьми. А я свою основну енергію витрачаю на роботу, яка приносить радість мені та гроші — на пропорційну радість дітям. Навіть історично так склалося, що нове потомство гляділи старші родичі, чия працездатність уже згасала, і старші діти, котрі лишалися в племені в той час, коли батьки йшли дбати про врожай чи полювати. Мої подруги, котрі цілодобово «працюють мамами», повсякчас роздратовано гиркають на малечу, але страшенно бояться визнати, що їх іще молодий та енергійний організм потребує більше викликів, аніж малювати палички в піску. Спрацьовує комплекс «яжемать». Вважаю, діти з такими нереалізованими мамами виростають неврастеніками, бо близька людина закладає поведінковий патерн, що від початку не має предмета для наслідування. «Я віддала тобі кращі роки свого життя» — ось до якої гіркої фрази наближаються мами, що кладуть на вівтар материнства власну реалізацію, пошук себе. Щоправда, це не стосується «вроджених мам» — дівчат із хистом педагога, котрі істинно насолоджуються, відкриваючи для себе світ разом із дітьми.
Виходить, ви не подорожуєте спільно з дітьми?!
Ще й як подорожуємо! Здебільшого це коротка подорож тривалістю у вихідні. На щастя, у їхньому віці вразити фантазію доволі просто. Наші спільні невеличкі подорожі називаються «пригода» і «цікава місцинка». Львів, Одеса, Умань, вілли під Києвом, бабусина мала батьківщина, пікніки з родичами й ритуальна поїздка у заміський ресторан із родичами в суботу — усе це супроводжується веселими та захоплюючими приготуваннями. Часто навіть у будні ми із чоловіком кидаємо роботу й усією родиною «летимо» через Дніпро на тролеї, гасаємо на картінгах, опановуємо гіроскутер, пірнаємо в басейні з тренером чи йдемо на мультик у кіно. А от закордонні подорожі лишаємо для можливості усамітнення як пари, адже роллю батьків у родині ми не обмежуємося та плекаємо наші романтичні почуття.
Які хобі та захоплення підтримуються у вашій родині?
Коханий нещодавно отримав міжнародну ліцензію шкіпера, і тепер ми можемо самотужки здійснювати яхтенні переходи з Італії до Франції, приміром. Також чоловік полюбляє «маскулінні», хобі на кшталт семиденного кемпу із самооборони з ізраїльськими розвідниками, силові тренування в спортзалі та перегони під вітрилами на Київському морі. Іще він круто гасає на роликах, ковзанах і різних новомодних сігвеях, чим однаково привертає увагу і дітей, і їхніх мам :) Ну а я як гуманітарій посіла командостворюючу нішу, і структурую наше спільне дозвілля у міні-пригоди, вигадуючи то спільні квести й кулінарні майстер-класи, то вишукуючи нагоду взяти участь у сімейному показі мод чи груповому уроці на дитячій радіостанції в містечку професій.
Ти відома як радіоведуча, медіаменеджер, що створює програми на різних радіостанціях. Розкажи, які в тебе творчі амбіції?
Я досить непогано реалізована як ведуча ефіру «Європа плюс», так і як модератор презентацій, свят і корпоративних заходів. Але найбільшу свою міць я відчуваю, створюючи цікаві формати й проекти для різних FM-станцій, корпоративних клієнтів і рекламодавців. Я можу розробити веселу програму за участі кращих експертів у країні, написати ефірний сценарій і знайти для цієї справи спонсорів, а можу скликати урядовців на круглий стіл і вирішити проблему неповернення ПДВ конкретному експортеру. Я — комунікатор, а на візитівці в мене «шпигунським» проступаючим шрифтом зазначено — «Юлія Бурковська — секретний інгредієнт вашого успіху». Щоправда, на звороті є уточнення «Сяє лиш той, хто не боїться висвітлення». Моя мрія вже є моєю реальністю — я однаково легко організовую корпоративну презентацію міжнародного проекту в Ізраїлі та планую круглий стіл із міністрами та великим бізнесом на медіамайданчику Києва. При цьому прагну лиш одного, щоб користь від таких комунікацій поширювалася якомога розлогіше.
Чи лишається за такого інтенсивного графіка простір для суто жіночих примх?
Повір, власний комфорт для мене — передусім! Я обожнюю сукні українських дизайнерів. От зараз на мені костюм роботи Наталії Власюк, із якою мене познайомила моя незамінна Голда Виноградська. Усі мої найкращі контракти були підписані в сукнях від Голди. Також я маю слабкість до оригінальних прикрас — тільки-но глянь на цю каблучку відразу на два пальці! Це — італійці APM Monaco, їх надолонники, слайд-браслети й фалангові кільця ніби щойно зійшли з інстаграму Ксюші Собчак. На біду сімейному бюджету бутік Tioro розташований одразу коло студії моєї рідної «Європи плюс», і я часто виходжу звідти з новенькою ланкою для набірного браслета. Полюбляю я і пліткувати з подружками на веранді якогось хорошого ресторану, ласуючи чимось смачненьким. Маю слабкість до цікавих серіалів, які зараз навчилися робити такими, що до третьої ночі не можеш відірватися. Грішу перманентним «онлайном» у Фейсбуці та не нехтую можливістю гайнути з подругою на тиждень по «горящій путівці».
Що тебе надихає?
Я люблю читати. Зараз напад пристрасті до навчальної літератури, і я як художній бестселер можу «проковтнути» книгу про алгоритм побудови відділу продажів, паралельно гортаючи психологічну й історичну літературу та виносячи цитати, актуальні для моїх програм чи й просто для зачитування чоловікові: мовляв, ну отак уже все і є!
Що побажаєш нашим читачам?
Життя — загадкова штука. Коли наче все стабілізувалося і є час оглянути набуте з деяким задоволенням, тут же трапляється щось таке, що знову краде наш спокій. То ж чи не ліпше прийняти мінливість існування, нетривалість щастя й любити саме цю, поточну секунду, в усій її недосконалості? Усі життєві ситуації зводяться до простого вибору: любов або страх. Завжди обирайте перше.
Спілкувалась: Альона Бондаренко
Редактори: Лариса Сонько, Олександра Коваленко
Фото: Олена Мелешкевич
Місце: ресторан «ПРАГА»