Вічні цінності — це щось на кшталт координат, які ми не бачимо, але завдяки їм ми маємо змогу орієнтуватися під час чинення виборів та прийняття рішень.
Цінності — це те, що визначає наш спосіб життя, наші прагнення та підтримує нас у скрутний час. Саме їм і присвячений наш спецпроект.
Герої нашого інтерв’ю захоплюють і надихають своєю щирістю. Їхня сім’я — це взаємодія особистостей, поглядів та емоцій; це — рух життя; це — джерело спогадів; це — правила та свобода; це — храм поваги та любові.
Оксана та Сергій Самусєви — у нашій наступній публікації спецпроекту «Вічні цінності»
Оксана Самусєва: творець квартиро-будинків QDRО, CEO ZV Development, співзасновниця 11 dinners
Сергій Самусєв: засновник та ідеолог ZV Development, CEO стартапу ZV Prefab.
Виховують п’ятьох дітей: Аня (11 років), Ліза (9 років) і Веня (8 років), Гера (6 років), Лука (1,5 року) і з дня на день очікують на малючку
- Ви разом вже багато років. Які сімейні традиції у вас сформувалися за цей час?
Оксана: Одна з наших найважливіших традицій — це п’ятничні сімейні вечері. У нас є правило: у п’ятницю не будувати планів, наприклад, подорожей поодаль від домівки, а присвятити цей час родині. Тобто вся родина збирається за столом: і готуємо щось цікавеньке, і водночас насолоджуємося спілкуванням один з одним.
- Розпочинається період Новорічно-різдвяних свят, які всі ми обожнюємо ще з дитинства. Які свята найбільше полюбляєте ви?
Оксана: У нас немає таких формальних традицій. Адже чим відрізняється звичайний день від свята? Тільки наявність запису у календарі. Ми святкуємо Дні народження, Новий рік, як символи підбиття підсумків та планування нового, втім, намагаємось жити так, щоб кожен день був, як свято.
Різдво я святкую, а Сергій — ні. Він іудей, тому наші традиції дещо відрізняються. Загалом ми ведемо доволі камерний спосіб життя, тому свята у нас сімейні, домашні, а не гучні і виїзні.
А традиційні ретроградні чи маркетингові маленькі свята, наприклад, день закоханих, 8 березня, ми не святкуємо: квіти і приємності в нашій родині даруються без приводів.
Сергій: Ксюша — выдающийся ивент-менеджер. Она это любит и умеет. И Дни рождения наших детей — это всегда что-то «вау». Две дочки у нас родились с интервалом в неделю и это, как правило, объединённый день рождения, и всегда с большой фантазией, воображением — в общем, что-то неординарное.
Оксана: Цього року в нас було дуже цікаве свято на день нароження старших дівчат — ми згуртовано всією родиною та запрошеними гостями на «Кураж Базарі» зробили свою локацію. День народження називався «Великий гаражний розпродаж». Тобто всіх діточок — гостей наших дівчаток — запросили на таку собі гаражну паті у стилі 90-х. Усі мали щось підготувати для продажів — послуги, одяг, іграшки або хендмейд, за що можна було підзаробити грошей. Таким чином ми зібрали кошти на благодійні цілі, а потім передали їх у фонд, який опікується життям безпритульних тварин. Чому саме безпритульних тварин? Бо доньки мріяли про песика. І власне оця от «малеча» — Джесіка (цуценя, яку місяць тому ми взяли з притулку) — і надихнула нас на ці дії. Ми організували безліч усіляких активностей, все було дуже стилізовано, діти самі займалися маркетингом, запрошували гостей.
- Яка ваша традиційна страва?
Оксана: Якихось традиційних страв чи традиційних рецептів типу «Курка, запечена у духовці» у нас немає. Ми просто любимо смачну, естетичну та здорову їжу. Під час приготування страв ми переважно використовуємо сезонні продукти, тобто коли настає врожайний час певного овоча чи фрукта (гриби, коренеплоди, гарбузи, мандарини). Я - вегетаріанка, діти також майже не їдять м’яса, а ось чоловік полюбляє поласувати м’ясними стравами. Тож, кожен робить власний вибір. Щодо цього в нас абсолютна свобода, і діти обирають, їсти їм чи ні та що саме їсти. Я взагалі дуже багато можу говорити про гастрономію, бо це моє хобі, але готових рецептів або традиційних рішень вам не дам, бо все залежить від контексту, настрою, натхнення. Їжа – це творчість, яку не можна загнати в рамки.
- Розкажіть про дітей: які вони, хто чим захоплюється?
Оксана: Старша донька — Аня, їй 11 років. Наразі вона експериментує, намагається знайти своє хобі: займається великим тенісом, захоплюється хіп-хопом. Дівчинка креативна, творча й серед іншого їй дуже подобається керувати людьми у плані творчих колективів. Наприклад, робити театр, якусь постановку, коли у неї, як у режисера, є підопічні – актори. Піди туди, зроби це, стань сюди, ні це не так і це не так. Вона це дуже любить. І тут неї тут є матеріал, з я ким можна працювати. Це багаточисленні брати і сестри, якими вона управляє, як може.
Друга за віком — Ліза, їй 9 років. Хобі її життя — це верхова їзда. Вона професійно займається конкуром і виїздкою. Та й, власне, якщо зазирнути в кімнату доньки, можна зрозуміти, яке її захоплення, адже ми побачимо безліч коней різного розміру та багато нагород: медалі, кубки, а ще фото й малюнки із зображенням коней. Вона, мабуть, народилася вже із любов’ю до цих тварин.
Веня, наша третя дитина — йому 8 років, дуже творчий хлопчик з акторсько-музичними здібностями. Він займався скрипкою, зараз — гітарою. Я пишаюся, що мій син чудово обізнаний на класичній музиці — слухає добірки знаменитих музикантів. Він знає усіх красивих акторів чоловіків, типу Том Круз, Бред Пітт, Джонні Депп – це його фаворити. Ми жартували з того приводу, але він дуже хотів, щоб Джонні Депп скоріше помер, аби він зайняв його місце і продовжував зйомки в ролі Джека Горобця. А ще він полюбляє вдягатися на класичний манер — із метеликом, фраком, навіть у повсякденному житті.
Четверта дитина — Гера, їй 6 років, це типова принцеса. Любить усе рожеве, з рюшами. Її захоплення — танці. На відміну, наприклад, від старших дівчат, вона така класична «дівчинка-дівчинка».
П’ятий — Лука, йому 1,5 року. Він іще не вміє розмовляти, проте дуже активний. Захоплюється різноманітними ремонтними штуками. Йому подобаються не самі іграшки (до речі, у цьому він дуже схожий на Сергія), а власне процес майстрування, але переважно зі справжніх матеріалів та за допомогою справжніх інструментів. Якщо це велосипед, то він намагатиметься відгвинтити якісь деталі, він усе помічає і розуміє, що як робити.
- Розкажіть, як часто ви подорожуєте та яку країну вподобали найбільше. Ви переважно подорожуєте із чоловіком самостійно чи із дітьми?
Оксана: Відверто кажучи, з усіма дітьми подорожувати заважко — така собі нелегка логістика. Повним складом нашої родини ми їздимо, в основному, на море, але й трапляються винятки. Такі подорожі повним складом у нас дуже завчасно сплановані, адже є дуже багато дрібниць, які треба забезпечити завчасно. Подорожуємо у різні місця: Європа, в основному. Цінуємо вино- і гастрономічний туризм. Нещодавно ми із чоловіком повернулися з Аляски. Такий формат відпочинку для нас виявився абсолютно новий, але дуже цікавий: країною ми подорожувати на автобудинку, у якому і мешкали, і готували. Емоції суперечливі.
- Розкажіть про враження? Сподобалося?
Сергій: Да, очень!
Оксана: Це була Сергієва мрія, ще підліткова. Я його підтримала у цьому. Але, щиро кажучи, це не мій вид відпочинку. На картинці все виглядає набагато краще, ніж у реальному житті.
Нещодавно ми також експериментували з відпочинком на природі з палатками. Сергій також дуже мріяв про виїзди на 3–4 дні, коли ми мали жити в дикому полі. І ми декілька разів наважилися на такий формат відпочинку, певна річ, спочатку без дітей. Ось це було класно. Трохи згодом ми вже вирушили в таку подорож з усіма дітьми. І вони були у захваті. Це дуже прикольно. Але в Україні, на жаль, немає необхідної для такого відпочинку інфраструктури. Ми знайшли ділянку на Житомирщині біля кар’єрів, поблизу озера, і нам не надто там сподобалося через брудні місцини.
А ось до цього ми із Сергієм їздили на такий відпочинок достатньо далеко — Чернівецька область, то там зовсім інша картинка, місця більш дикі, річки, гриби, немає людей — це те, що ми хотіли. То набагато цікавіше, звісно, було. Радимо спробувати такий відпочинок хоча б раз.
- Розкажіть про освіту: яким чином обираєте садочки, школи для своїх дітей і взагалі про рівень освіти в Україні, на ваш погляд.
Оксана: На разі рішення щодо школи у нас прийняте: діти навчаються у Новопечерській школі, там у нас є і групи підготовки до школи, і всі шкільні класи. Усі діти там. Ми задоволені.
Шукали заклад переважно за цінностями, які збігаються, перегукуються із цінностями, що сповідуємо ми у своєму вихованні. Це виховання самостійності, відповідальності та відповідального ставлення до оточення, уміння та бажання вчитися, мотивацію до навчання. Ми ж розуміємо, що навчання і знання — це те, що зараз можна почерпнути будь-де, тож треба мати мотивацію та систему інструментів задля постійного навчання і оновлення. Це ми знайшли в Новопечерській школі.
Для Луки зараз підбираємо садочок. Лука виховується у багатомовному середовищі. Я з ним спілкуюсь українською, няня — лише англійською, Сергій — російською, брати й сестри — теж. Ми хочемо, щоб навчання органічно продовжувало його розвиток в багатомовному середовищі, тому шукаємо садочок, який був би з ідеальною англійською, але це важко.
Щодо рівня освіти в Україні — мені здається, він покращується. Це стосується і середніх шкіл, і дошкільної освіти. Шкода, не впевнена, що це можна сказати про вищу освіту.
Нещодавно ми для свого бізнес-проекту шукали молодих талановитих архітекторів, і, не змогли знайти перспективних, молодих, креативних хлопців і дівчат. Тож вирішили пригледітися в бік студентів, попрацювати з вишами, організувати конкурс. Тоді в нас був досвід співпраці з архітектурними університетами країни. І я маю констатувати: це просто жах. Це не нуль, це мінус. Це відсутність освіти, та ні — це гірше навіть, ніж відсутність освіти. Це необхідність потім перевчати цих дітей.
- Можливо, із часом щось зміниться.
Оксана: Зверніть увагу на те, що всі школи, які зараз більш-менш розвиваються, — це приватні школи. А приватних університетів у нашій країні немає, та й загалом у світі така практика відсутня. Університет має грунтуватися на державних програмах, на державних дотаціях і на бажанні держави розвивати освітні програми вищих навчальних закладів. Сподіваймося, що так буде, і все поступово змінюватиметься на краще.
- Що ви вважаєте найголовнішим у родині?
Оксана: Я думаю, що в родині найголовніше — це повага, бо, як на мене, це основна засада любові й гармонійних стосунків. Це повага до особистості, повага батьків до дітей, повага дітей до батьків, повага один до одного.
Сергій: Я согласен, что главное в семье — это уважение ко мне (смеется).
Оксана: І любов, звісно. Проте всі вкладають у це поняття щось своє, і воно дуже багатогранне. Це і терпіння, і чуйність, і співпереживання. Також, як на мене, важливим чинником міцної родини є спільні цінності та спільні великі цілі. Адже сім’я – це партнерство.
- Холодні зимові вечори, немов створені для сімейного перегляду фільмів. Який ваш улюблений фільм?
Оксана: Сергій дуже любить трагікомедії. Ми віддаємо перевагу серіалам на кшталт «Чорне дзеркало», «Картковий будиночок», нас не оминула ця мода. «У всі тяжкі» — мабуть, це до самоіронії. Із фільмів є й улюблена класика. З Тарантіно подобаються картини, Вуді Ален теж приваблює власним особливим стилем, Паоло Сорентіно чудовий. Узагалі все залежить від настрою.
Сергій: У нас очень хорошая фильмотека, которая находится в хранилище размером, по-моему, 32 терабайта. Там несколько тысяч фильмов. Я думаю, ближе уже к 10000 фильмов. Вся история кино.
Оксана: Ми доволі часто відвідуємо фестивалі авторського кіно й різних короткометражок, а також спеціальні фестивалі, які влаштовують наші друзі: перегляд фільму з кінокритиком, з питаннями-відповідями. Але ми полюбляємо й щось сучасне, під настрій.
- Почуття гумору — це дуже важливе в родині?
Оксана: Дуже важливе, але в нас за це відповідає Сергій. Він переконаний, що найбільш правильне ставлення до життя — це як до трагікомедії. І якщо ти вмієш бачити комедію в усьому, що відбувається, то ти житимеш довго й щасливо. Я цьому тільки навчаюсь.
Сергій: Долголетие еврейского этноса, оно как раз на этом и стоит, потому что евреи относятся ко всему, как к трагикомедии, и во всём умеют увидеть смешное. Это даёт здоровье и долголетие каждому человеку в отдельности и народу в целом.
Ваші побажання читачам Alwaysbusymama.
Оксана: Я би порадила жінкам, які вас читають, не обмежувати себе в мріях і не ставити внутрішні кордони для своїх бажань. Власне, усі обмеження в наших головах. Я переконана, що все починається з нас особисто — як у сім’ї, у соціумі, так і в нашому бізнесі, у нашій країні. І треба змінювати спочатку себе для того, щоб бажати, мати можливість і створювати передумови для зміни чогось більшого.
Сергій: Правильно. Если ты хочешь поменять своё будущее, то для этого достаточно поменять что-то у себя в голове, а всё остальное поменяется само. Мы кстати закончили недавно Киево-Могилянскую школу. А пошли мы туда именно с этой целью — для того чтобы поменять судьбу, будущее своего бизнеса. Мы решили, что сначала нужно поменять что-то в себе, расширить своё сознание, кругозор.
Оксана: Дуже перегукується девіз, яким користуються у цій бізнес-школі, з нашою життєвою позицією: «Спочатку зміни себе, далі зміни свою компанію, а потім зміни свій світ (чи країну)». Але це, звісно, з бізнес-підтекстом: мовляв, зміни починаються з голови, з керівника, далі — бізнес, а вже потім — і країна. Я говорю зараз про розуміння цього у широкому контексті. Тож насамперед варто встати й зробити крок задля власної мрії. І якщо так крок за кроком у обраному напрямку діяти та рухатися, то я переконана, ви неодмінно досягнете поставленої мети.