Вони молоді, красиві, успішні та просто сяють від щастя. У них так само, як і в усіх нас, лише 24 години на добу, але вони встигають виховувати трьох дітей, перейматися безліччю проектів і вирішенням побутових проблем. До них завжди прикута увага оточуючих, а в розмові з ними відчувається глибина прожитих разом різних періодів життя. Про те, як у цьому шаленому ритмі віднайти час на себе, про секрети сімейного життя та традиції й, звісно, про дітей — у нашому першому матеріалі спецпроекту «Вічні цінності»
Валентина Хамайко, ведуча ранкового шоу «Сніданок. Вихідний» та рубрики «Солодка неділя» на телеканалі “1+1”
Андрій Оністрат, автор каналу на Youtube «Бегущий банкир» (майже 100 000 підписників), коуч, віце-президент Федерації триатлону України, спортсмен
Виховують трьох дітей: Соломію (9 років), Михайла (6 років) і Мирославу (4 роки) і наразі вже чекають на четверту дитину.
Alwaysbusymama: Ви разом понад десять років. Як ви вважаєте, у чому секрет щасливої родини?
Валентина Хамайко: Я вважаю, що весь секрет полягає в розмовах один з одним. Навіть розумна жінка може утримувати в собі певні проблеми та не видавати їх. Тільки в розмовах ти зможеш знайти рішення та дійти компромісу. Іноді жінка буває емоційною або фізично виснаженою, і про це треба говорити. Адже чоловік не може все бачити й відчувати. І чоловік, і жінка мають іти на компроміси й уміти домовлятися.
Андрій Оністрат: Секрет щасливої сім’ї - розумна жінка!
В. Х.: Також треба бути взірцем для своїх дітей. Мені б не хотілося, щоб мої дівчатка були залежними від чоловіків, щоб вони розраховували на когось. Я хочу, щоб вони розраховували на себе, а далі вже як складеться. Тому для мене було важливо повернутися до роботи й доводити власним прикладом, що жінка має бути успішною. Свого часу я мала досвід цілковито віддаватися сім’ї та дітям, проте це нікого не зробило щасливим. Дуже важливо вміти поєднувати розвиток, роботу і сім’ю. Андрій із повагою та розумінням ставиться до моєї справи, за що я дуже вдячна йому.
А. О.: Кожна нова обставина змінює картину життя. Коли з’являються діти, твоє життя повністю змінюється. І воно змінюється дуже динамічно. На кожному етапі ти маєш розуміти, яка твоя роль, які обов’язки та відповідальність. Я вважаю, що жінка повинна розвиватися, і я готовий допомагати й підтримувати її.
Зараз дуже сумна ситуація з інститутом сім’ї. Діти завжди бачать передусім приклад своїх батьків та близьких. Треба вміти пояснювати своїй дитині певні ситуації у житті, а також своїм прикладом показувати, що є добре, а що ні. 
Про сімейні традиції
А. О.: Ми завжди снідаємо разом, і майже завжди разом вечеряємо. Це дуже важлива традиція. Я знаю, що на мене чекають, я поспішаю додому, бо ж моя сім'я не їстиме без мене. Це підсвідомо створює таке собі правило поведінки, що впливає на твоє рішення. Це надто вагомо.
В. Х.: В неділю ми любимо готувати щось особливо смачне – улюблений десерт, пекти торт чи пироги. Всі сезонні рецепти я розписала по календарю і святам та з радістю поділилася ними в своїй книзі «Солодка неділя».
Також ми не відпочиваємо окремо. Це традиція, і вона навіть не обговорюється. Я б жодного разу не поїхала в подорож без свого чоловіка.
А. О.: Я неабияк засмучуюся, коли треба їхати по роботі у відрядження без родини, навіть напередодні заснути не можу. І наразі, попри напружені графіки, ми робимо все можливе, щоб завжди бути разом. Цьогоріч у мене буде 4 кемпи в різних країнах. Звісно, з позиції пріоритетів треба усвідомити, що у Валі є прямі ефіри. Їх не можна зупинити чи перенести на інший день, адже для мене дуже важливим моментом є реалізованість жінки. Я з повагою ставлюся до її роботи, до її колег. Ми намагаємося знаходити компроміс. Коли Валя не може поїхати зі мною, я беру із собою бодай декількох дітей, адже самотужки впоратися з трьома дітьми дуже важко, бо в кожного з них індивідуальний розклад занять і секцій.
В. Х.: Щодо традицій, я дуже люблю великодній стіл. На жаль, цього року Великдень святкували без Андрія, лише з дітками. Але я розумію, що це робота, і добре, що вона є.
А. О.: Якби я одразу знав, що Великдень припаде на 8 квітня, я не планував би кемп. Я дуже добре пам’ятаю цю дату. За півроку запланував марафон у Роттердамі. І за місяць збагнув, що на Великодні свята не зможу бути з родиною. Новий рік ми також зустрічаємо в родинному колі.
В. Х.: До того ж у нас з’явилася нова традиція з народженням Мирослави. Вона народилася 31 грудня. І я не знала, як зробити правильно зі святкуванням. Коли їй виповнилося три роки, вона запитала, чому в неї ніколи немає дня народження. І я одразу збагнула, що потрібно скасовувати святкування Нового року, тому що дитина не розуміє, коли саме її день. І зараз святкування Нового року перетворилося на формальність. Діти отримують подарунки на День святого Миколая та на Різдво, а 31 грудня — це день народження Мирослави.
Про роль сучасної жінки
А. О.: Мені відомо чимало прикладів, коли жінки, перебуваючи вдома, розповідають, як вони дуже зайняті однією дитиною, з трьома няньками. Звісно, на жінках більше навантаження стосовно дітей, але чоловік теж має підключатися до цього процесу. Валі вдалося створити таку модель у родині, коли діти спокійно можуть подорожувати з батьком, та й не лише це.
В. Х.: На формування такої моделі у сім’ї знадобиться чимало часу. Спочатку в Андрія був інший формат стосунків. Але зараз ми знайшли те, що підходить нам обом. Чоловіку треба довіряти, якщо ти прагнеш, щоб були стосунки, вони мають формуватися на практиці, а не в теорії. Доки ти не пропустиш через себе деякі моменти виховання дітей, ти не зрозумієш, як треба діяти. Тому я довіряю чоловікові, і він якраз на практиці набирається досвіду.
Про дітей
В. Х.: Вони дуже різні. Соломія — самостійна, їй подобається дивувати. Їй нецікаво зі своїми однолітками, вона спілкується зі старшими дітлахами. Дівчинка завжди випробовує свої можливості. З 2-го класу вона самостійно почала відвідувати заняття, а з 3-го — навіть їздити на метро.
А. О.: Так, Соломія дуже самостійна. Наразі вона позиціонує себе як дуже дорослу й розумну людину. Михайло, з одного боку, він такий собі молодий альфа-самець, а з іншого — дуже чутливий і ніжний. Мирослава ніжна дівчинка. Вона любить обніматися, цілуватися. З народженням дітей я відчуваю величезне щастя. Діти підживлюють сім’ю. Вони дають свіжу «кров», вони зменшують середній вік сім’ї. Коли з’являються ще діти, між ними виникають нові стосунки, нові почуття, свої рольові ігри. Багато залежить від гендерного розділення. У дітей з'являється відповідальність один за одного. Це дуже цікаво, і це неймовірне щастя.
В. Х.: У Михайла був період, коли він постійно запитував, чому він не перший. На це я йому відповіла, що він у мене перший, перший хлопчик. У нас немає середніх. У нас є старший хлопчик і старша дівчинка. Він іще півроку перепитував, для нього це принципово важливо, тому що Соломія роль лідера віддавати не хотіла. Я вчила Соломію, що треба приймати допомогу брата, що не варто все робити самостійно. А Мирослава, навпаки, любить, коли їй допомагають або щось роблять за неї. Іноді навіть занадто. І дітей трішки потрібно, так би мовити, коригувати. Треба мати індивідуальний підхід до виховання кожної дитини, адже вони абсолютно різні. Я навіть не уявляю, якою буде моя четверта дитина. Але я впевнена, що вихованням треба займатися 24 години на добу.
У нас був період, коли ми влаштовували ігри, хто перший, хто краще зробить. А потім я збагнула, що не можна цього робити в межах своєї сім’ї. Тому що вони починають сваритися і стають конкурентами. Це в майбутньому закінчиться тим, що один брат “з’їсть” іншого, забере бізнес і таке інше. Я почала їм казати, що ви конкуруєте зі світом, але ви завжди повинні підтримувати один одного. Їм зараз складно, тому що кожен воліє бути першим.
Про допомогу
В. Х.: Це обов’язкова умова. Я вважаю, що все треба робити разом: разом накривати на стіл, допомагати, готувати. Не може бути такого, щоб мати почала готувати, а вони сиділи за столом і питали, чи скоро вже обід. Мирославу дуже довго привчали накривати на стіл. Але зараз у нас усе гармонійно: усі накривають, усі прибирають.
А. О.: У нас новий етап. Ми розповідаємо дітям, що все потрібно робити з посмішкою, позитивом. Вони мають розуміти, що це нормально, коли діти допомагають своїм батькам. Я кажу їм, що коли вони мене просять, то я ж не відмовляю. Сподіваюся, виховання спрацює через деякий час, тому що варіантів у них обмаль.
В. Х.: Дітей треба привчати бути самостійними. Багато жінок вважають мене божевільною, бо я чомусь відмовляюсь від няні (посміхається). Проте розумію, що за нинішньої ситуації мої дітлахи стають самостійними, коли немає людини, котра все зробить за них. Вони стають рішучими. Це вже зараз дає свої результати. Наприклад, Мирослава у свої 4 роки не боїться зайти в ліфт і проїхатися на ньому. Вона точно знає, у якому номері вона живе в Туреччині, бо розуміє, що тато поїхав на велосипеді на тренування, а їй же потрібно якось повернутися в номер. А ще добре мати при собі ключ, аби в той номер увійти. Дівчинка знає, як орієнтуватися в просторі. Певна річ, завжди моторошно, коли твоя дитина без тебе. Але доки ти не потрапиш в одну, другу халепу, не наберешся досвіду. Ситуація без няні згуртовує наших дітей та робить їх самостійними. Це складно, але ж це наш вибір, і ми справляємося.
Про вінчання
Alwaysbusymama: Ви не робили особливо публічним факт того, що більшість із нас вважає одним із найважливішим у житті, це - вінчання.
В. Х.: Ми достатньо спокійні до самого факту як шлюбу, тому що впевнені що той факт не є вирішальним, але для мене внутрішньо як для дівчини було приємно, коли Андрій запропонував вийти за нього заміж. Якщо чоловік кохає жінку, це приємно жінці. Якщо чоловіку приємно, коли жінка не відмовляє йому в народженні дітей, то жінці приємно, коли їй роблять таку пропозицію. Це такий собі рівень зізнання в коханні. Для мене завжди насамперед було важливе відчуття довіри та впевненості.
А. О.: Одного разу я почав замислюватися, що я не зробив або що не роблю зараз те, щоб моя кохана жінка стала щасливішою. Того ж дня і запропонував обвінчатися, хоча подумки я давно був до цього готовий. Вирішальним була поведінка Валі в період, коли мені було важко. Без будь-яких розмов, прохань просто відчувати її підтримку.
Побажання читачам
В. Х.: Побільше обнімати один одного...
А. О.: ...і цілувати...
В. Х.: ...і розмовляти один з одним, щоб жодні негаразди й недомовки не могли зіпсувати того майбутнього, яке може бути. Лишень одна дрібниця, яка десь там у серці застрягне і не вимовиться, може наробити забагато біди.
Далі буде...
Говорила: Альона Бондаренко
Фото: Маша Гайворонюк
Місце зйомки: ресторан "Прага"